Завантажити

східними ароматами, жили в домах з позолоченими покрівлями, з дверима слонової кістки, мозаїчними підлогами, спали на ліжках з слонової кістки, їли з золотого й срібного посуду. Була казочка про філософа, який, потрапивши в гості до одного з таких константинопольських багачів, довго дивився, куди б сплюнути, але не найшов такого місця і вимушений був плюнути хазяїнові в бороду. Сивоок зиркав краєм ока на пиховите, мальовничо прикрашене панство, і йому теж кортіло вибрати таку бороду над унизаним перлами опліччям і наплювати в неї з усім смаком, — ото б було сміху, крику, обурення й погроз!
Подумки Сивоок став вибирати підходящу бороду, хоч ще й не був певен, що неодмінно наплює в неї, якщо вподобає якусь, але це вже була якась робота, незабаром “борода” справді підпливла до самих Сивоокових губ — бери та плюй! — то була прекрасно доглянена, кругла, розчесана, густо напахчена, чорна борода, яка розкішно вирізнювалася на тлі бузкового шовкового хітона, і Сивоок втримався від спокуси тільки тому, що не помітив на хітоні жодних прикрас. Тільки застібка-фібула з щирого золота, але й тут впадало в око не саме золото, а форма фібули.
Орел пластаний, наче розп'ятий Ісус, роботи тонкої й вишуканої, розміру також добрано вельми вдало, найдивовижніше ж, орел не сприймався як царський знак, багатий поблиск золота на бузковому тлі хітона в цього чоловіка не мав нічого спільного ні ч візантійською розкішшю напоказ, ні з сервілі-стичними позначками, звичними серед того напахченого й чванькуватого тлуму, який обсідав сьогодні Сивоока. Борода в ромея була гарна, а орел ще ліпший, аж закортіло Сивоокові глянути пильніше на цього чоловіка, та й у того, видно, цікавості до врятованого було більше, аніж у інших, бо приступив він майже впритул до Сивоока, чутно було його неквапливий густий віддих, сопіння, чи то погірдливе, чи то вдоволене; стояв на землі міцно, ледь розставивши могутні, короткуваті, щоправда, ноги, взуті в ремінні сандалії, 'ноги якось теж відразу опинилися в полі зору Сивооковім після бороди й хітона з орловидною фібулою, а вже потому охопив він поглядом усю постать прийшлого і .переконався, що перед ним чоловік не зовсім звичайний, принаймні зовнішньо мав могутню величезну голову з мальовничо покудланим чорним заростом, не покритим, як то водилося у ромеїв, ніякою шапкою, товсті, мов у арапа, губи, грубезного носяру і до всього цього великого, незграбного, грубого — довгасті, жіночої краси очі!
В цьому чоловікові було повно невідповідностей. Якщо вражали на циклопічному обличчі просвітлені майже неземною красою очі, то не менше зднвуваяня вятаикалзд і його руки: маленькі, білі, пещені, дочеплеиі до атлетичного торса, який виказувався навіть під широким эитоташ, йоги ж, хоч дебелі й товсті, аж ніяк не пасували до важкого, задовгого, мабуть, тулуба, від чого було враження, ніби чоловіка знизу підпиляли, вкоротили, як на тому ложі Прокруста. Якодо борода в нього являла взірець дбайливості й догляду, то чуб на голові мовби належав до іншого власника — такий безлад панував у ньому. З цього могутнього, грубезного тіла ждався трубний гол-ос, мов у день страшного суду, насправді ж чоловік заговорив до Сивоока так м'яко, неначе вистелив шовком.
Він недбало махнув своєю (а чи й своєю!) пещеною ручкою на Сивоокову босу ногу й поспитав:
— То що?
— Нога, — весело відповів Сивоок, згадуючи свій намір наплювати цьому чоловікові в його розкішну бороду.
— Дурню, — так само лагідно, — поплямкуючи губами, наче після солодкого, сказав чоловік, — питаю тебе, що то там на піску?
На піску було склубочення ліній. Покошланість чагарів у нічній пущі. Сивоок аж тепер придивився до того, що виробляла його права нога. Добре хоч не ліва. — Ото? — поспитав він. — А нічого.
Він провів ногою — зітер усе вималюване, вигладив; знову чиста поверхня піскова, незаймано-спокійиа, мов у перший день творіння. Сивоок підморгнув до ромея і провів пальцем на тій поверхні ногами кілька ліній спокійних і водночас бентежних своїми вигинами.
Ромей розвів руками, потім обіперся в боки, похилив свою важезну голову правобіч, потім лївобіч, неквапливо, зі смаком поплямкав товстими губами, обличчя йому взялося плямами заздрощів і недовір'я, але він переміг у собі дух заздрощів, сказав розважливо:
— Тут щось е.
Тільки тоді виявилося, що він не сам, що його супроводжує, може, з півдесятка, а то й цілий десяток людей, але всі вони не годилися стати й тінню цього небуденного чоловіка, затерті, посполиті особистості, непоказні постаті, сірі в людському зол наковінні обличчя.
Хтось там виткнувся з-під руки в чоловіка з орлячою фібулою, хтось щось сказав, здається, було мовлено про той начерк, шо його, просто граючись, прокреслив Сивоок пальцем своєї босої ноги, може, потрактовано той начерк занадто серйозно, а раз так, то заявлено, що нічого вів не вартий.; за широкою спиною в чоловіка спалахнула ціла суперечка, в якій одні доводили, що така лінія не варта нічого, бо справжню цінність має тільки творене в природній потребі й

читати