
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
сталося?..
— Якась чудна ти стала... невесела, небалакуча... мов чого недостає тобі... Чи ти чого сердишся?
— Чого ж би я сердилась?.. на кого? скажи, бога ради! А що мені невесело... То не вік же дівувати! Не на те ж ми бралися, щоб сміхи та жарти заводити... Треба про все подумати, та й...
— Та й що?.. — Грицько глянув на неї — і догадався. — Коли ще те буде? Де те теля, а ти вже й з довбнею! — закінчив, усміхаючись...
— Та воно вашому братові не що...
— А вашому... чого журитись?..
— Того... І я сирота, і ти сирота, ні батька, ні матері немає ні в кого... А під той случай — знаєш?.. Якби своє, то воно б і порадило, і доглянуло всього; а то — не дай, боже, чого! — чужі й кутки рознесуть...
Христя заплакала.
— От коли зібралась батьків оплакувати! Нехай собі со святими спочивають, коли померли; а нам, кажу, все-таки нічого журитися...
То була пора, коли Христя почула себе матір'ю, з її думками, з острахами, з сумом, сльозами... Дарма Грицько утішав її, дарма хотів розважити. Христя сумувала, журилася, а часом сама собі гірко плакала...
Одно до одного — й журба Христина ширшала, вищала, глибшала... Грицькова рада нічого не вдіяла.
Грицько сердився, став гримати на Христю — чого вона все журиться. Не помагало: Христя не кидала свого суму. Тоді сам Грицько став журитися, став роздумувати, давай нишком помічати за Христею... І помітив, що Христя чогось ховалася з своїми сльозами, наче соромилась його... Злякане Грицькове серце догадалося. Оже він мовчав: боявся зачіпати: боявся тушити той віхоть, що курів у його хаті... “Може, сам собі потухне, — думав він, — а може, сама вона заллє його—сльозами”. Одначе думка про це не давала Грицькові спокою. Вона йому нагадувала, з якою охотою бралася Христя помагати йому довести до розуму той хліб, що Чіпка подарував; як вона його вихвалювала; як раяла зоставити на насіння “добре жито”...
Дивлячись на сумну Христю, думка Грицькова знай верталася та й верталася назад у той лихий день, коли Чіпка сповідався у їх хаті... Грицько не помилявся, що палка розмова Чіпчина запала глибоко в душу Христі; що його грізна, а разом люба постать, коли він кричав, світячи очима: “А правда де? де її поділи?” — кинули жарину в жалісне жіноче серце... Все те він бачив тепер своїми очима; чув своїм серцем — та боявся назвати словами... Він ще тоді, в той лихий день, побачив, що Чіпка справді якийсь неабиякий чоловік; він знав ще тоді, що Чіпка казав правду; він навіть згоджувався з ним у думці, хоч і перечив у словах... А слова ті — як та завірюха, вривалися прожогом у душу, перевертали в голові думки, розбуркували в серці почуття. Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе — і боявся... боявся за Христю: йому нікому не хотілося оддати свою добру, свою любу Христю!.. Часом темної, довгої ночі Грицько не спав і на волосину: все придумував та пригадував, що б його перед жінкою вивести таке, щоб звихнути Чіпчину правду... Думав — та не надумав, а тільки більше та більше мучився...
Аж ось тепер — скільки поговору! Грицько зрадів, кинувся на його, та давай поділятися з Христею.
— Чи ти чула, Христе, про нашого праведника? — вскочивши в хату на другий день після крадіжки в пана, питає він жінки.
— Про якого праведника?
— А про Чіпку?.. Ти чула, як він тут за правду розпинався, а он що вийшло?!.
— Що ж там таке?
— Пана обікрав... сторожа прибив... чого доброго, досі богові й душу віддав...
— Невже?!. — дивлячись пильно на його мутними очима, скрикнула Христя — і пополотніла, оторопіла.
— Їй-богу!.. Тепер у чорній сидить... Он воно які люди бувають! Подумай: на крадіжку, на душогубство пустився?!!
— Господи! мати божа! який тепер світ настав... — ледве вимовила Христя та й перехрестилася... — Та хіба воно й тоді не видно було, що з його добра вже не ждати, — закінчила вона.
Грицькові це — все одно, що по губах медом. Після цього давай він ще гірше розписувати Чіпку перед Христею, немов самого лютого ворога, а не колишнього свого товариша.
Як Чіпку випустили з чорної, Грицько перший приніс Христі звістку, що, мов, викрутився, харцизяка, вибрехався! Як стали гомоніти по селу про голову й писаря, Грицько уп'ять перший сповістив про це Христю і Христом богом присягався, що те діло не втікало Чіпчиних рук.
— А моє серце ще тоді щось недобре віщувало, — одказала на його присягу Христя. — Знаєш що, Грицьку? Чи не віддати б нам його жита? Ще — чого доброго — коли-небудь уночі прийде та й заріже за жито!
— Ото, хай бог милує! — похопивсь Грицько. — Ні, він, Христе, не такий уже, щоб за те, що сам віддав, та й зарізати.
— А коли при нужді та п'яний?
— Він швидше прийде правити грошей... Отоді, як прийде, я йому й віддам жито... Та й то навряд!
Отак собі побалакали — і в Грицька наче од серця одлягло. “Ну, — сам собі міркує: — тепер уже не вернеться те... не так я його підцюкнув!”
Оже Христя все-таки не
Останні події
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина