Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

він сіявся, як і складався... Тут хіба зверху трохи затекло, а то тобі — як порох сухе... Ось дивись! — та й висмикнув зсередини стога жменю жита.
Жито було справді добре: колоски товсті, довгі, повні сухого зерна.
— Ось на, подивись — яке жито!
Жид хоч сам уже виминав колоски й роздивився певно добре, що то за жито, а проте ще взяв колосок у жменю, вимняв, і розглядав зерно. Лице його нічого не виказало — ні похвали, ні огуди; тільки ледве примітні іскорки зажевріли на одну хвилину в його чорних очах, та й ті потухли... Він почухав бороду.
— Не скупись, Овраме, — пристає Лушня: —ми тобі його й вимолотимо, до розуму доведемо.
— Ну, сцо з, не скупися? За вісцо його більсе давати?!
— Як, за віщо? за хліб! Глянь: як одно тобі зерно! Чисте, повне... немолоте б їв! — Лушня справді взяв кілька зерен у рот і жував.
— Та сцо з, по карбованцю?!..
— Та ні, не по карбованцю, — одказує Лушня: — він дешевше віддасть.
— Де з хазяїн? Цому він не йде торгуватись?
— Він у хату пішов... мабуть, води напитись... Побіжи лишень, Петре, та кликни!
— Чіпко! Чіпко-о! — гукнув Пацюк, до хати йдучи.
— Чого? — подає голос Чіпка з хати.
— Іди ж кінчать, чи що.
— Я сказав: жидові не продам.
— Чому?
Чіпка не обзивався. Пацюк підождав трохи, Чіпка не виходив з хати.
— Ідіть сюди, до хати! — гукнув Пацюк на Лушню з жидом.
Ті рушили, ведучи все-таки розмову про жито.
— Ні, ти, Овраме, не скупися, — каже Лушня. — Хліб, я тобі скажу, такий, що, от ми скільки молотили, а не бачили такого на селі!
— Та сцо хліб? Хліб — як скрізь хліб.
— Та ні! То не з тієї землі. Це тобі хліб з цілини, та ще такої цілини, що років з десять ні рала, ні плуга не бачила... Це з ситої землі хліб, — розпинався Лушня.
Тут вони саме дійшли до хати.
Чіпка сидів собі в хаті, мовчки, наче зажурився. Як ще не приходили товариші з жидом, він обдивлявся тяжкою працею наскладані стіжки. Чорні зокола, вони уразили його серце, перемчали його думки в той недавній час, коли він, ще весною, назирав оцей самий хліб зеленим, як рута, буйним, як дерево, коли зустрівся з Галею, — балакав, жартував з нею... Коли він жав його, рано встаючи, пізно лягаючи; в'язав у снопи, складав у копи, возив, складав на току, почуваючи себе хазяїном, голублячи в серці надію вдвох се добро поживати... Тепер та надія почорніла, як і його колись зелене та золоте жито... Брови в його насупились; коло серця, мов чорна гадина, обвився жаль...
“Hi, не продам! хай краще зогниє на моїх очах... а не продам!” — думав він.
На той час Лушня з жидом напрямились у хату. Чіпка вискочив на поріг, та — як одрубав — грізно промовив:
— Нащо ви його ведете сюди? Хліба я не продам! Усі здивувалися, аж поторопіли.
— То коли не продаси, — загвалтував жид, — насцо з було мене водити? Мені ніколи, в мене сце он скільки діла, а вони водять!.. — Та й побіг з двору.
Чіпка заховався знову в хату; Лушня й Пацюк, похнюпивши голови, за ним увійшли.
— Чи ти не здурів. Чіпко? — трохи перегодя питає Лушня. — Такого дорогого купця та відіслати... Кому ж ти хліб збудеш?
— Я сказав, що не продаю!
— А що ж? Хіба краще, як він у тебе зогниє?.. Га?.. Лежить собака на сіні...
Чіпка грізно зиркнув на його... Лушня затих. На той час у хату вскочив Матня.
— Га-га, братця! Є! гуляй! — кричав він, держачи обома руками пляшку з горілкою.
— Де ти запопав? — зрадів Пацюк.
— Знайшов, братця!
— Де?
— У шинку...
— Як же ти?
— А так... — Матня показав руками, як він схопив пляшку.
Розмова повернула на інший шлях.
— Та як же ти — чи украв, чи одняв? — допитувався Пацюк.
— Не питай, як, а питай — чи добра! — каже Матня, частуючи Пацюка.
Той похвалив. Матня до Чіпки.
— Ось на, братику, покуштуй! Ось — на! Сказано:
губи злипаються, така добра!
Чіпка випив. Випив і Лушня. Горілка розв'язала язики, почались кази та перекази...
Лушня знову пристає до Чіпки: чом та й чом хліба не продає?
— Не продам я жидові, — одказує Чіпка.
— Та кому ж ти продаси його?
— Нікому!
— А шкода! Зогнив — так ні за дапову душу... й чарки горілки не вип'ємо! Продай, кажу. Продай, брате! Ти знаєш, як загуляємо?
— Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофію, як не хочеться!.. — верзе Чіпка вже напідпитку.
— А нащо ж воно?.. Одно ж — зогниє!..
— Ну, так стійте: піду завтра до Грицька... Коли йому не продам, то хоч так віддам...
— Тю-тю! То ти краще мені так віддай, — каже Лушня. — Я знаю, як поверну. А Грицько — що? Звісно — багатир: візьме собі, поживе й спасибі не скаже...
— Другому нікому не продам... не годиться! Далеко за північ товариство підбивало Чіпку кому продати хліб — то продати, а даром Грицькові не давати. Чіпка не згоджувався.
— Яз ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями

Останні події

01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина


Партнери