Завантажити

легені й серце ще трохи штовхаються у темному
ліфті тіла, я вилітаю з шахти просто на світло,
і поки ще ноги збивають попіл із нижніх галузок,
вилітаю, як м’яч із гущі надвечірньої гри, озолочений заходом
і повний полохливих тварин, що прокидаються до весни, –
ієрогліф, який означив самого себе, а тепер переплавлений у
безіменне.

Ти нічого не помічаєш, ти вже виходила, а зараз
вертаєшся, певно, забувши якусь дрібницю, –
ясна у світлі кухонного вікна, над яким

щойно прошуміла моя ріка.

читати