Завантажити

лишался чудові намети найріжніших красок. А як султан доїздів до Арслянхане65, підійшли до нього пішки з великой почестю два везири, Аяс-баша й Касім-баша. На середні гіпподрому привітав його великий везир Агмед-баша в оточенні всіх агів і беглербегів. Пішки товаришили султанові, що сам-оден їхав на коні, аж до престола, котрий стояв між здобутими тронами й наметами ріжних володарів, перевищаючи їх своїм блеском. Під оглушаючий звук музики
Сулейман сів на престол, а світські і духовні достойники тиснулися до нього з дарами й цілували руки його.
Другого дня допущено до поклону султанові посольства курдійських емірів і чужих держав. Найпишніше виступило надзвичайне посольство Венеції під проводом сина самого дожі, Альойзія Грітті.
Се посольство просило послухання й у султанки, матері принца, й було допущене за дозволом султана.
Велике було здивування султанки Ель Хуррем, коли між пишно одягненими вельможами Венеції, котрі стройними рядами ждали на неї, стоячи в її будуарах, побачила свого учителя зі школи невольниць. На хвильку стала в ходу зі здивування і зібрала всю свою силу волі, щоб не змішатися. Влекшили їй се, немов на команду в оден такт, глибоко похилені перед нею голови венецьких вельмож і сенаторів, котрі стояли в такій позиції, аж поки вона не перейшла салі і не сіла на своїм високім кріслі, так густо садженім перлами, що дерева на нім зовсім не було видно.
Сідаючи на престіл, запримітила, як Річчі давав незначно знак молодому синові дожі, котрий зараз виступив наперед і зачав промовляти до неї. Зрозуміла, що Грітті тільки формальний провідник посольства, а в дійсності кермує ним досвідчений Річчі, котрий за той час дуже подався й обличчя його стало ще більше сухе, ніж було.
Церемонія привітання тривала коротко. Султанка подякувала за відвідини й желания та поручила посольство опіці Аллага в поворотній дорозі додому, що на обличчях турецьких улемів викликало нетаєне вдоволення і радість.
Коли вставала з престола, взяв Грітті з рук її бувшого учителя невеличку шкатулку, оббиту білим як сніг саф'яном з золотим замочком, обв'язану зеленими стяжками, і вручив їй особисто як дар, кажучи, що інші “скромні дари” венецького сенату знайде в кімнатах своїх.
Була така зацікавлена тим, що може бути в тій шкатулці, що не промовила ні слова, тільки усміхом і похиленням голови подякувала за дар і вийшла.
Прийшовши до своїх кімнат, відітхнула і зараз відчинила шкатулку. Був у ній нашийник з брильянтів і перстень з туркусом, Але скоро замітила, що шкатулка мала подвійне дно. Коли висунула його, побачила мініятурну книжечку в оправі зі щирого золота й емалії.
Витягла й отворила.
Було се — Святе Письмо, таке саме, яке бачила у свого батька, тільки в маленькім форматі. Менше була б здивувалася, якби той сам дар дав їй мусульманин Абдуллаг, ніж Річчі, котрий так глумливо усміхався, коли говорив про церкву і віру.
“Що се має значити?” — запитала себе. Подумала, що, може, Річчі перебув якийсь допуст Божий і змінився. Бо що то він порадив синові Грітті дати їй такий дар, того була певна.
Якби Річчі не вручив їй був того особлившого дару, була б його через Абдуллага завізвала на окрему розмову, як свого бувшого учителя. А так — не хотіла викликати підозріння.
Мужеві показала той дивний дар, але сама більше не заглядала до нього, бо вже за першим разом та мала книжечка тяжіла їй у руці й викликала якийсь тягар на серці.
Велич і дорогоцінність дарів, які звезено щасливій матері принца, перевищала все, що бачили в Стамбулі при нагоді таких і подібних свят. Індійські шалі та мусліни, венецькі атласи, єгипетські дамасті, грецькі делікатні, як пух, матерії, срібні миси, повні золотих монет, і золоті посуди, повні дорогого каміння, лазурові полумиски і кришталеві чаші, повні найдорожчих родів цинамону і галок та квіту мушкателі з райських островів Банда, і пахощів індійських, китайську порцеляну з чаєм, і чудові кримські хутра несли прекрасні грецькі хлопчики, даровані султанці разом з тим, що несли. Етіопські й угорські невольники та мамелюки вели чудові клячі арабської раси й туркменських жеребців.
Четвертого дня почалися представлення для народу. На площі уставлено побудовані в тій цілі дві деревляні вежі, наповнені угорськими полоненими. Опісля почалися турніри й змагання мамелюків. Султан приглядався їм разом з народом до пізньої ночі, яку світлами замінено в ясний день. Опріч штучних огнів, довго горіли деревляні вежі. Слідуючого дня знов збудовано два нові замки. Кождого з них боронила сотня тяжких їздців, що робили випади. По здобуттю їх і упровадженню в полон багато гарних дівчат і молодих хлопців, замки підпалено, й вони горіли довго вніч.
Семого дня виступили густими лавами полки яничарів і пишно одягнена кіннота сіпагів під проводом генералів, несучи торжественні пальми або так звані свічі обрізання з чудовими квітами та золотим дротом, що обвивав символи плідної сили.

читати