Електронна бібліотека/Проза

Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Завантажити

Було темно. Вони лежали, зв´язані один з одним. Пахло пилом і свіжою друкарською фарбою. Імен у них не було. Були номери.

– Отже, ми востаннє разом... – сказав Номер 1. – Хто знає, чи вдасться коли-небудь...

– Декому – поталанить. Нас відправляють партіями. Але долі в кожного – різні, – відгукнувся Номер 16.

– Аякже... – протягнув Номер 2. – Але ж ми, вважай, брати.

– Ну, це спірно, – посміхнувся Номер 4. – А може (хі-хі!), сестри? Але, як не назви, у нас багато спільного.

– Ще б пак... – відгукнувся Номер 10. – Усе спільне...

Вони надовго замовкли. У тиші було чути, як шкребеться миша.

– Підстерігає... – із сумом сказав Номер 29. – Як я їх боюся!

– Так, у нас багато ворогів, – відрізав Номер 7. – Але, сподіваюся, будуть і друзі...

 

Яскраве світло спочатку засліпило. Двері їхньої темниці раптово відчинилися.

– О, ось вони! – радісно вигукнула жінка, яку всі одразу впізнали: вона була в душі в кожного. – Красиві!.. Я навіть не очікувала, що настільки!

Вона ніжно торкнулася Номера 1.

– Цей буде жити в мене. А інших чекають пригоди.

 

Номер 1 опинився в просторому приміщенні. Поруч стояв якийсь насуплений стариган, який презирливо пирхнув і, коли б міг, напевно, відвернувся б.

Сусід з іншого боку був привітнішим.

– Ласкаво просимо до нашого співтовариства! – сказав він. – Тут гарна компанія.

– Як подивитися... – пробурчав похмурий сусід.

– Та ну тебе, Гюго! Час іде, ми старіємо. Нехай молоді прийдуть нам на зміну.

– Ми не старіємо! Ми, Дюма, як хороше вино, тільки набираємо сили!

– Дякую на доброму слові, Шекспіре! Вона любить нас усіх! Просто вона давно не перегортала «Знедолених», ось він і злитися...

– Та нічого, не треба ревнувати! – відгукнувся Ремарк. – Вона ж не може щодня перечитувати те, що давно знає напам´ять. Але нікого з вас звідси не викинули, так що нема чого бурчати. І треба б привітнішими бути з її власною книжкою.

– Я вам не чужий! – розсміявся Номер 1. – Ви все тут. Від кожного вона брала частинку, і все це втілилося в мені.

– Саме так! – вигукнув Лорка з нижньої полиці. – Я навіть знаю, на якій сторінці вона подумала про «іспанське романсеро»!

– Ти нам брат, – сказав Дюма, і, якби міг, поплескав би по плечу Номера 1.

– Не зовсім брат... Ну, хіба що – братик, – пирхнув Голсуорсі.

– Не чіпайте малюка, – примирливо сказав Достоєвський. – Час покаже…

 

Номер 2 потрапив до Літературного музею, де на верхньому стелажі зберігалася коробка з матеріалами про авторку. Там були інші книжки, газети, журнали, у яких були її оповідання та повісті, фотографії різних років. Номер 2 поклали в цю коробку.

– Вітаю! – Номер 2 привітав інших. – Як тут живеться?

– Спокійно. Декілька разів на рік готують виставки. І тоді когось із нас беруть на стенд.

– Кілька разів на рік? – засмутився Номер 2. – А читають?

– Ні. Хіба що працівник музею перегорне. Мене, правда, прочитали, а ось його – навіть не розгорнули, – сказав товстий збірник оповідань. – У нього депресія: усе мріє, щоб хтось розірвав склеєні сторінки і виправив друкарський дефект...

Мрія не збулася: одного разу сталася пожежа, і всі книжки так і згоріли – непрочитаними...

 

Номер 13 потрапив до обласного архіву. Його поклали разом з іншими книжками й надовго забули. Нерозклеєні сторінки стукали в обкладинку, але їх так ніхто й не побачив. У темряві та пилу проходили роки. Номер 13 і сам не знав, скільки їх минуло...

 

Номери 3 – 10 потрапили до бібліотеки.

– Які гарні книжечки! – вигукнула дівчина-бібліотекар. Зараз ми поставимо на них номери і віддамо до читального залу.

Їх проштампували й відокремили Номер 10: його віднесли в сховище.

– Бувайте, друзі! – з відчаєм вигукнув він.

А дівчина-бібліотекар взяла Номер 3 додому – почитати.

Вдома у неї жила кішка, яка відразу зацікавилася Номером 3. Поторгала лапкою, торкнулася вусами. Вирішивши, що це для неї підходяща підстилка, вляглася прямо на фотографію жінки, яка написала Номер 3. Але дівчина гримнула на кішку й забрала книжку. Пізно ввечері ввімкнула лампу та й стала читати. Уже й ніч була на межі, і небо за вікном взялося синявою, і світло лампи зблідло на тлі дня, що розпочинався, а вона все читала й читала, гарячково гортаючи сторінки.

Номер 3 відчував таке захоплення, що йому хотілося співати. Він і співав – усіма своїми літерами. Потім відчув, що на сторінку впала гаряча крапля. І хоча вона трохи розмила літери, не розсердився на дівчину. Він був би радий, якби всі букви розпливлися від її сліз. Вона стала йому так само близькою, як і жінка, яка написала книжку.

– Я тебе нікому не віддам! – сказала дівчина, перегорнувши останню сторінку. – Це все – про мене, про моє життя! І звідки вона дізналася?..

Жінка з фотографії на обкладинці посміхалася їй ласкаво й загадково.

– Я втратила ту книжку, яку вчора взяла додому, – сказала, прийшовши до бібліотеки. – Я принесу натомість іншу, якщо можна...

Так Номер 3 залишився жити в дівчини. Він навіть подружився з кішкою і вже не ображався, коли та лягала на нього: дівчина іноді перечитувала книжку і залишала її біля подушки...

 

Номери 4 – 9 поставили поруч на полицю. Вони радісно перемовлялися: їм тут сподобалося. Навколо було людно, багато книжок, їх брали в руки, перегортали. Щасливчиків несли до столу бібліотекаря: їх забирали на кілька днів читати.

Спочатку вони стояли групкою, і ніхто не звертав на них уваги. Потім жінка похилого віку взяла в руки Номер 5 і почала читати.

– Я візьму цю книжку! – сказала вона, – дуже цікавий початок.

– А на якій полиці ви її взяли? – поцікавилася інша. Вона взяла Номер 6 і теж почала читати.

І незабаром усіх їх розібрали по домівках.

Це було весело! Різні руки брали їх, різні очі читали. Вони іноді зустрічалися на столі в бібліотекаря, махали один одному та й знову роз´їжджалися по різних будинках. У кожного була внутрішня кишенька, куди записувалося, коли взяли книжку, і вони дуже пишалися «послужним списком».

– Мене брали одинадцять разів! – проказав Номер 7.

– А мене тільки вісім... – засмутився Номер 6.

– Не переймайся! У Номера 4 всього один запис, – промовив Номер 8.

– А ось і ні! – відгукнувся Номер 4, – в мене просто вже новий аркушик: старий закінчився...

І дуже скоро вони постаріли. Куточки зам´ялися, літери стерлися, обкладинки слід було б підклеїти... А в Номери 6 була операція: розірвалася палітурка, і його полагодили...

Але найгірше доля обійшлася з Номером 5: із нього вирвали ціле оповідання! Надто вже воно комусь сподобалося...

– Боже мій, у якому вигляді книжки! Їх же соромно ставити на полицю! – сказала завідувач. – Негайно списати!

– Це тому, що їх часто беруть, – сказала дівчина-бібліотекар.

– Вони годяться тільки в макулатуру! Візьміть у сховищі свіжий примірник.

Так в останній раз зустрілися Номер 10 та інші книжки. Як вони постаріли! Оправи розсипалися, назви затерлися, куточки сторінок обтріпалися...

– Вас катували чи що? – жахнувся Номер 10.

– Нас читали! Ми недовго прожили, але щасливіших від нас немає. Дивись, скільки людей тримали нас у руках! Тебе має спіткати така ж доля: уже чекають, коли тебе поставлять на полицю.

– Куди вас забирають? – злякався Номер 10.

– У макулатуру – разом зі старими газетами. Наше життя було недовгим, але яскравим. І тобі такого бажаємо! Ти скоро зрозумієш, у чому щастя...

І незабаром Номер 10 пішов слідом за ними – порваний, потертий, зачитаний до дір...

 

Номери 14 – 30 стали подарунками. Була презентація нової книжки, і їх із дарчими написами передали новим господарям. Вони лопалися від гордощів, про себе повторюючи слова автографа і заздрячи тим, у кого було написано більше слів...

Звучала музика, були квіти, оплески. Були привітання, побажання. Говорилося про творчість, про її вплив на людську душу... Говорилося багато про що...

Номер 15 після презентації грубо жбурнули на підлогу.

– Нову книжку вона видала! – зі злістю сказав хтось. – Стерво!.. І про що вона може написати?.. А-а-а… про любов... Добре, хоч папір не крейдований. А що, згодиться! Цілком м´який. Саме там місце буде... Почитаємо! ..

Нещасного Номера 15 засунули в якусь підвісну скриньку та й залишили в темряві. Не так він уявляв своє майбутнє!

З нього поступово виривали аркуш за аркушем. А потім, використаними, несли на смітник... І незабаром його не стало. Зовсім. Так безславно не закінчував іще ніхто з його колег...

 

Номеру 29 нібито пощастило більше: його надто уважно перечитували. На полях фломастером робили замітки, і скоро його сторінки стали нагадувати дитячу книжку-розмальовку.

– А тут кому пропустили! І куди коректор дивився!

І з задоволенням червоний фломастер поставив жирну кому в тексті.

– Ха! А тут невдале речення! Не так слід написати!

І – жирна лінія через усю сторінку.

– Навіщо ж псувати книжку? – сказав хтось.

А злісний голос закричав:

– А щоб бачили, яка вона письменниця! Тире замість дефіса поставила!

Нещасний поранений Номер 29 трохи заспокоївся лише в шухляді письмового столу. Поруч з ним лежала така ж понівечена книжка.

– Не плач, – сказала вона йому, – він так з усіма книжками: у нього не виходить видати свою, і це отруює йому життя.

– Краще б мене відразу здали в макулатуру, – схлипнув Номер 29.

 

Номер 28 з автографом принесли до будинку й поклали на шафу. Так він там і пролежав кілька тижнів. Потім дитина спробувала дотягнутися до стоса книжок, у якому лежав і він, і все полетіло на підлогу. А Номер 28 упав за шафу. Його нова обкладинка пом´ялася. Непрочитані й нерозгорнуті сторінки поступово вкривалися густим пилом і павутиною. А потім прийшло те, чого він найбільше боявся. Глибокої ночі хтось на оксамитових лапках пробрався до нього. Номер 28 відчув, як миша гризе обкладинку.

Вона приходила щоночі. Він згадав, що на 42-й сторінці написано про Прометея, якого ось так же кожен день катував орел, що прилітав викльовувати його печінку...

– У нас миші, – сказав хтось.

Голос знайомий. А-а... Це та, якій подарували книжку...

Біля шафи поставили мишоловку. Номер 28 мріяв, щоб миша віддала перевагу сирові, але та вперто доїдала палітурку: настільки вона припала їй до смаку. Потім миша звила собі гніздо в сторінках. Народилися мишенята, і вони теж почали гризти папір...

Так минуло багато років. Нерозгорнуті сторінки повільно просочувалися випорожненнями цілого виводка мишачого сімейства. Потім павук огорнув його нитками, до яких іноді потрапляли таргани.

Нарешті господарі вирішили зробити ремонт і відсунули шафу.

– Фу-у... Яка гидота! Викинь негайно! Скільки років вона тут пролежала?

– Це покійній бабусі колись подарували...

– Не чіпай її! Неси сміттєвий пакет. Та не розгортай, не тряси пил...

Так номер 28 опинився в сміттєвому баку серед недоїдків і гнилих фруктів...

 

А для Номера 13 час зупинився. Він не знав, скільки років пролежав у темному ящику архіву. Сторінки жовтіли, склеювалися. Він так звик до темряви й спокою, що не на жарт злякався, коли його витягли з ящика.

– Ось вона! Я знав, що в нас має бути екземпляр. Тільки обережно: це єдиний.

– Я тут попрацюю, можна? Адже ви ж не дасте з собою?

– Це рідкісна книжка письменника минулого століття. Про автора згадується в хроніках того часу, але книжок більше не залишилося.

– Звичайно, не залишиться! Ви подивіться, який маленький тираж!

 

Номер 13 перенесли на письмовий стіл під лампу, і молодий хлопчина заглибився в читання.

Він дбайливо гортав сторінки і посміхався.

– Яка курсова робота вийде! – радів він. – Як точно і образно описано час дії! Жоден з підручників історії не дасть настільки повної картини...

Потім він посмутнів і став читати ще швидше. Його вже попросили піти, бо архів закривали, але він не міг відірватися.

– Цю книжку треба перевидати! У неї буде багато читачів. Усе змінюється, тільки душа людська залишається такою ж. У ній є місце тузі й радості, і вона завжди відкрита для любові...

 

Номер 13 розібрали по сторінках і кожну помістили в дивний ящик. Пробігав промінь, і звідкись виходила точно така ж, але нова, яскрава, чітка копія.

Потім знову зібрали, склеїли. Він побачив стос книжок з таким ж фото на обкладинці: у нього з´явилися нові брати і сестри.

Потім знову була презентація, але жінки з ласкавим і сумним поглядом ніде не було, як не видивлявся її Номер 13, який стояв на стелажі, на почесному місці. Був тільки її портрет – той самий. Люди підходили, брали в руки книжки, починали читати...

Біля портрета стояла ваза з трояндами, і здавалося, що жінка дивиться на квіти і посміхається їм…

 

22.09.2018

Кропивницький

Останні події

19.09.2020|16:24
Сьогодні Києвом гуляв «Іван Франко»
18.09.2020|12:46
Книжка Оксани Драчковської стала лауреатом премії BookForum Best Book Award 2020
17.09.2020|23:15
Гран-прі премії BookForum Best Book Award 2020 отримала «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута»
17.09.2020|21:23
III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбудеться у жовтні
17.09.2020|21:18
Оголошено літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна
15.09.2020|00:57
"Вова купує квиток до Ростова". Гурт Жадан і Собаки презентував новий трек
14.09.2020|20:25
Олег Сенцов презентує у Києві щоденник голодування та збірку малої тюремної прози
12.09.2020|08:27
Ахтем Сеітаблаєв став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2020 року
11.09.2020|09:55
Відомі лауреати ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
09.09.2020|23:34
3 дні, 32 події, 30 митців із 5 країн: фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбувся в оновленому форматі


Партнери