Завантажити

усміхнулася добродушно й попросила зайти до неї, коли захоче.
Дівчина вдоволилася й тягнула дальше:
— Зачинайте ви, пане докторе, — звернулася довірочно до молодого доктора, що, очевидно, з своєю ніжною лагідністю й спокоєм у голосі тішився в неї найбільшим довір'ям. — Чи вам не снилось ніколи щось дивне, загадочне, чого ви не могли собі сам пояснити?
— Доктори прав пояснюють собі все самі й не потребують нікого до того, а найменше жінок, Ірусю!
— Почасти ви й не помиляєтесь, пані, — відповів Нестор і усміхнувся, мов ті слова говорила малолітня дівчина.
— Хоч я й не сню ніколи особливих снів, а часто навіть пересипаю ночі без всяких снів, та один сон, що снився мені минулого року осінню, зацікавив мене все-таки на часок і не згубився з пам'яті.
— І не толкували собі його? — питала Іруся, присуваючися з цікавості ближче до молодого доктора. Він усміхнувся, здвигаючи плечима. — Ну, що ж? — натискала дівчина.
— Толкував. І, як замітила передше панна Наталя, “сам”.
— По-юридичному, пане доктор? — вмішалася цікаво, але цим разом без додатку свого зачіпливого глуму Наталя.
— Як кому видасться, — відповів Нестор. — Передусім я на сни та їх толкуваяня ніколи й нічого не покладав і не покладаю, а містицизмом взагалі ще менше займаюся. А ще менше вірю в силу надземних об'явлень, феноменів, снів і т. ін.
— Отже, як витолкували ви собі свій сон? — спитала знов Наталя.
— Але-бо ти не питаєш доктора вперед, який був той сон його, Наталко! — кликнула з докором молода Ірина.
— Отже, сон... просимо о сон, пане докторе! — попросила Наталка.
— О сон, о сон!.. — зачулося й з уст пані Міллер і Маріян. Між тим Маня не звернулася ні на волосинку до балакаючих, а опершися раз плечима до заліздого поруччя, не спускала очей з свого брата й Наталки.
— Сон незначний! — відпирався Нестор весело на оклики з усіх сторін.
— Може, на вашу думку, незначний, докторе... — вмішався навіть добродій Маріян з своєї висоти. — Хто знає, що за скарби й філософія криються в ньому! А ви мовчите, — додав жартівливо.
— Нехай і незначний, а розкажіть! — попросила й собі пані Міллер, що нараз з несподіваною цікавістю зайнялася розмовою молодих. — Розкажіть сон, а ми вже самі розтолкуємо його, як личить. Хоч ви, пане. докторе, і насичений всякими науками й законами, хоч і не вірите в світ надземний з його невидимими подіями, то однакож, щодо сніїв і поетснень деяких містичних “феноменів”, жінки перевищають рішуче своїми здогадливими інстинктами і т. ін. мужчин. Жінка, чого не виучиться, — здогадається, чого не знає, — відчує. Тому просимо з найбільшим зацікавленням про сон!
— Отже, сол, — відповів на це Нестор.
— Halt!61 — кликнула пані Міллер поважно. — Коли снився вам сон, докторе?
Та тут доктор оглянувся безпомічно.
— Забув докладно коли, добродійко, — відповів і стиснув плечима. — Знаю тільки, що було це торік осінню і що оповідав сон своїй сестрі, а ще ближчих дат не можу вам подати.
— Це було в послідніх днях листопада, Несторе, — обізвалась нараз Маня своїм альтовим голосом, що мило, мов помиряюче, задзвенів між трохи високим гуртом голосів прочих пань і дівчат.
— Це може був андріївський сон! — кликнула побідним голосом пані Міллер, мов здобула цею заявою якийсь терен, на котрім могла пописуватися.
— Не знаю, не пригадую собі, щоб взагалі коли звертав увагу на це чудне свято, — відповів знехотя Нестор.
— Та оповіджте ж бо його вже раз, .пане докторе, оповіджте ж, я вже не можу спокійно висидіти! — кликнула майже розпачливо панна Маріян, що чекала, мов спасения, того сну, по чім мала б право й свій сон оповісти й мудрому толкуванню новомодної Піфії піддати.
— Отже, сон, — обізвався вдруге Нестор. — Приходжу я ніби десь з уряду додому, як звичайно, входжу в їдальню й вижидаю обід, що, мимоходом сказавши, вносила і вносить мені його й досі власноручно мама або Маня. І, як кажу, жду. Нараз замість мами входить до їдальні старша якась дама незвичайного росту й ставить перед мене тарілку. Не звертаючи уваги на неї, що сама кудись щезла, я схиляюсь над тарілкою і бачу на ній замість страви павука.
— О! о! о!.. — почулося нараз з усіх уст з жахом, під час коли одна Маня не обзивалась і сиділа мовчки.
— Так, павука, що заховувався нерухливе, — пояснив Нестор. — Що далі сталося, я не знав. Однак, здається мені, а може, це фантазія сама виробила ві сні, що з нього зробилась страва, котру я, мабуть, з'їв...
— О! о! о! — почулося вдруге.
— Це значить — щастя! — кликнула пророчо пані Міллер.
— Нісенітниці, — обізвалася взгірдливо, непогамовано Наталка.
— Лихий омен62! — докинула пані Маріян.
— Жєнячка... Але далі, далі, любий доктарцю, — просив згори добродій Маріян з щирим усміхом на устах. — Я рад знати, що далі сталося.
Нестор розсміявся.
— Далі не сталося нічого. Бо коли сни вставляються, як знаємо, перельотними картинами,

читати