Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

комбайнери обидва в степу, та ще й тахта є на пружинах. Не треба й тахти, багато курить, мовляв, уночі встає. Попросив для себе розкладайку, сам прилаштував її під грушею, так буде краще. «Це ж літо, а коли зайде осінь?» — видно, кортіло спитати сестрі, та вчасно стрималась. — Нащо нагадувати зайвий раз про те, від чого людині болить?
Сестрі Ягнич теж завдав думок сумовитою новиною. Звикла була вже, що провідає, погостює, та й знов прощавайте. Здавалось, так завжди буде, а воно ось як повертається... Звісно, вона рада, рідна ж кров, та й сім'я в неї дружна, людину пригріють, але як сам він тут почуватиметься? Замість хати старої тепер нова, ставилась без нього, щоправда, подвір'я батьківське і груша теж, принаймні півгруші належить братові по праву. Та тільки чи це його втішить? З його самолюбивим характером вважатиме, мабуть, що всім він тут буде тягарем, завдасть клопоту, самою своєю присутністю порушить їхнє звичне й владноване життя.
Груша Ягничева — в кам'яній корі. Просто як камінне дерево. Постелившись під рідною грушею, гість одразу ліг, умостився на своїй розкладайці і, зморений з дороги, здавалось, швидко заснув. Проте, коли Інна, прибираючи зі столу, востаннє пробігала побіля нього, оріонець стиха її окликнув:
— І-нко!
— Що вам?.. — Вона зам'ялась, не знаючи, як його делікатніше буде назвати. «Дядя Андрон» — надто по-дитячому, по-давньому, «дядько Андроне» — це звучало б наче трохи грубувато, бо декотрі з дівчат у медучилищі, коли про когось із хлопців хотіли висловитись зневажливо, вживали саме цю форму: «А, вайло, є в ньому щось дядьківське»... І хоч Інна сама й не приймала цього, слово «дядько» для неї ніколи лайкою не було, та все ж зараз хотіла знайти якесь шановитіше слово. І тому звернулась до нього на ім'я й по батькові, як звертаються в школі до вчителів:
— Що ви хотіли, Андроне Гурійовичу?
— Про одну річ хочу тебе спитати.
— Питайте, — вона аж розгубилась: про що б то? Гість мовчав, ніби й сам в останню мить завагався, питати чи ні. Потім таки подав голос:
— Що воно таке... піте-кантроп? Вона трохи не розсміялась. Так це було несподівано, й таке смішне слово! Піте-кантроп!
— Якщо не помиляюсь, назву таку має викопна людина чи навіть напівлюдина... А власне, для чого вам це?
— Та просто так.
— А все ж таки? З нічого ж не буває.
— Ні-ні, просто. Якраз із нічого, взяло та й приверзлось. — І жестом руки він одразу ж відпустив її, йди, мовляв, собі...
Вона відійшла кілька кроків, а потім враз повернулась:
— Ви не сумуйте.
— З чого ти взяла?
— Та так... Відпустіть нерви, добре виспіться, це вас зміцнить.
— Для чого?
— Як — для чого? Для життя!
— А життю таке луб'я потрібне?
— Від вас я цього не ждала, — вона аж розсердилась, щиро, неприховане. — Той, хто став для нас символом мужності, витримки. Людина, яка носить у собі «Оріон»!.. І раптом... Таж нема знеціненої людини! Нема й не повинно бути, якщо вона справжня... Невже не ясно? А ви: чи потрібен... Навіть слухати дивно. Спіть!
Крутнулась і пішла.
Якщо буває слово цілющим, то для Ягнича оце було воно. «Людина, яка носить у собі «Оріон»... Отак з щемливою гостротою відчув, що не приблуда він тут, щось таки важить його особа бодай для декого із рідні. А досить, виявляється, бути потрібним хай навіть одній людській душі, щоб присутність твоя на землі вже була виправдана...
Таке зробив для себе маленьке відкриття і тихо порадувався йому. Навіть посміхнувся: дівча, а як відбрило, як провчило тебе лисого. От тобі й Інка!
Уранці подарував їй хустку. Таку, як і матері, японську, з квіттям, тільки справді веселішу — червоне квіття розкидане по золотаво-оранжевому тлу. Отак угадати! Сприйняла це як добрий знак, з якоюсь навіть символікою, — згадалась їй одразу вчорашня оранжева безрукавка на Вікторові, коли побачила його в першу мить.
— Буде від вас пам'ять, спасибі.
Накинула перед дзеркалом хустку на голову, потім опустила на плечі, покрутилась, повела плечем сюди й туди... Ягнич милувався нею: справді, мов юна циганка десь із Калькутти. Сестрина гордість, кураївська смагт лява краса, — де воно тут і береться в Кураївці? З якого коріння? Очі чисті, а коли засміється (зрідка), то й сміх у неї якийсь чистий. Не сьогорічна, а вроджена смага (абрикосова, з рум'янцем густим) рівно лежить на щоках, на шиї, рухи плавковиті, і в усьому дівоча, самою ще, може, не усвідомлена гідність, ні проти кого не спрямована гордовитість, королівна-кололівна, та й годі! А надто ж цей погляд, оріонець ще зучора його помітив: глибокий, непустий, таємно тобі співчуваючий.
— Спасибі, дядю Андроне, — ще раз подякувала Інка й передала хустку з квіттям матері на сховок: — На збереження вам... Коли завіє зима, запинатимусь...
А зараз на роботу майнула без хустки, з вільно розпущеним витким, смолянистого блиску волоссям, — переливами хвилястими воно так гарно їй розсипалось по плечах.
— Оце ж наша зцілителька, — сказала до

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери