Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Завантажити

Толя гарно приготувався: викупався в іржавій ванні, що робив узагалі-то нечасто, виголився, рясно наодеколонився старим Шипром – пляшечка стояла в нього коло умивальника, та вдягся в чорний костюм. Костюм Толя тримав на смерть, але раз уже такий трапунок… Іще Толя натягнув шкарпетки всього з однією дірочкою, туфлі, які зробилися чомусь тісні, білу сорочку в тонку синю смужку, краватку. Доти краватку Толя надягав усього раз у житті – на власне весілля, через те відчув, ніби зраджує з тією краваткою Любі, але згадав, що це Люба його зрадила й заспокоївся.

Люба поїхала в Італію, де знайшла якогось, не італійця навіть, а македонця та й залишилася з ним, повідомивши Толю про зміну його громадянського стану есемескою – так дешевше. Толя наче відчував – не пускав жінку на заробітки, та де там… Подруги звабили. Може й македонця вони…

Діти дорослі – самі собі, поспівчували Толі й по тому, а він залишився жити один. Звик, він і перш не компанійський був, то Люба все по кумах… Завів кролів, ціле літо косив траву та тягав до хати – на сіно, з городу залишив чотири сотки, в садку вирізав стару грушу й посадив персика. Ввечері дивився серіали – зразу два вибирав, щоб зручно було перемикати, поки реклама, раз на два дні варив їсти, раз на тиждень голився. Чаркою не зловживав – не любив; було тільки з сусідом, Гришею ковтне, коли в того жінка на Київ поїде торгувати, бо як удома була – не давала Гриші. То не зловживав… Гриша Толі заздрив.

Сумував за Любою, за дітьми, що приїжджали рідко, але сумом не сумним, а легким і прозорим; може тому, що довго тулилися в хаті з батьками та сестрою, а коли своєю розжилися, то зразу діти пішли, а Олежко все хворів – спокою не мали…

Гарно було Толі, коли спокій, навіть кролів обрав у хазяйство, а не качок, як усі, бо над річкою жили, але качки голосні, а кріль мовчить… Та на Лізу однаково при зустрічі поглядав – кролі кролями… В Лізи чоловік згорів од горілки – теж самотиною, син у го́роді, а що алкаш її ганяв, бідолашну круг хати цілий вік, то й збереглася гінка, нічого собі жіночка така… Воно спокій, а й побалакати інший раз, і пожалітися, й посміятися… Самому сміятися куди – ще скажуть, що зсунувся, почувши. Та й не старий же ж такий – інший раз і… і серіали якісь пішли одноманітні…

Довго мірився… Підкрадався до тої думки, мріяв, як приведе Лізу, як кролів покаже своїх, як персиком похвалиться… Як у хату Лізу введе… А де вони спатимуть? Толя коло телевізора на тахті так і спав, а вдвох… Толі приємно було мріяти…

Костюма з шафи діставав, краватку міряв, із купи шкарпеток вишукував, щоб без дірок… усміхався сам собі: "Тю, це наче двадцять ізнов!" М´явся – пляшку брати з собою, чи ні… Воно під чарчину й балачка веселіша, а раптом подумає, що він той… зловживає? Врешті вирішив "на місці" – потяг сто грамів, гикнув, аби не почула – ще Шипром обійшовся й рушив…

На Маковія йшов, щоб не в городі десь… Чепурненько прийняла, всміхнулася. Не малі діти – зрозуміло ж, чого прийшов у Шипрі, що аж на тім кутку чуть.

– Заходь, заходь, Толику, я одна – й побалакать нема…

І зайшов:

– То як ти, м-м-м… Лізо, здоров´я як, син дзвонить? – Не зразу ж од порогу… А Ліза гарна, гарна, дідько її бери! Чого це він раніше, вахлак… Ех… вони тут і спатимуть, коло телевізора – ліжко перенесуть…

– Та що, Толику, жінці знаєш, як самій – оно двері в повітку впали, а що я сама… Як мій був, то, хоч і п´яниця, а хату перекрив – нікого не наймав, і велосипеда мені… Велосипед у мене зламався – я знаю, що воно там? А він як був… і п´яниця хоч… А це города зорать – бігай, знаєш, як воно – жінці… А кнуриків почистить… він як був.. Уже здоров´я, Толику, не те – оно виварку зняла, то в крижах як стрельнуло, Ганька каже: диски. Ти не знаєш, Толику, до кого диски вправить, бо я на Зелений хутір не хо, до тієї баби – вона Стьопі Купріїшиному як управила… Стьопа – той, що Людку взяв з дитиною, такий гарний – не міг без дитини найти… Я, Толику, сама, велосипед он поламався… Я на Виграїв мабуть поїду… диски, Толику… там, кажуть баба… Ліда казала… А в мене, Толику, в городі кроти, у тебе в городі кротів багато? Є, ге? А я… в усіх є, Ліда казала – там у неї такі гори… Я не бачила, бо велосипеда… Питалася Вову Ганьчиного, щоб зробив, то він не хоче, ніколи – каже, Толику. А може ти… бо тре до Ліди з´їздить мені… Ні, не на кротів, нащо мені її кроти – тут своїх… У неї двері остались од кухні, як небіж поміняв, а мені в повітку двері впали, що ж я – сама… Та я велосипедом не привезу – тільки гляну, а тоді Мишу буду просить… Миша дурний – Сашка в залізничний не пустив – на юриста! Кому вони тре, зараз тих юристів… Казала мама, як була молода – вони про кротів і не знали! А зараз бач, який світ! Ні стида… хіба раніше… Про Надьку чув? – е-е-е… куди воно жінці… я, хоч і сама, а ніхто про мене й…Отак воно, Толику, самій – усе ходи та проси… Мій, хоч і п´яниця був, та хату ж перекрив, правда й кум помагав, бо якби не перекрив, то я не знаю – в Ганьки он шифер тече, хоч і не п´яниця в неї… Та які в Ганьки куми, ти ж Миколу знаєш, Заболотного? Що вже мій був п´яниця, а цей… сподобила Ганька кума… Ти, Толику, чого прийшов, кажи, бо мені до Ганьки – Ганька в сина за Виграїв мала спитать, бо в мене диски… ото виварку ще як зняла… То ти кажи, бо… Толику!?

– Га – спохопився Толя. – А-а, чого… Та чого ж – оце… Того…

Назавтра Толя приречено сидів перед кролячими клітками та мало не плакав:

– Ех, не буде в мене більше вас… Казала Ліза: качок заведем… Що ж – над річкою…

І все зітхав…

16-20 лютого 2011 р.

Партнери