Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

Толя гарно приготувався: викупався в іржавій ванні, що робив узагалі-то нечасто, виголився, рясно наодеколонився старим Шипром – пляшечка стояла в нього коло умивальника, та вдягся в чорний костюм. Костюм Толя тримав на смерть, але раз уже такий трапунок… Іще Толя натягнув шкарпетки всього з однією дірочкою, туфлі, які зробилися чомусь тісні, білу сорочку в тонку синю смужку, краватку. Доти краватку Толя надягав усього раз у житті – на власне весілля, через те відчув, ніби зраджує з тією краваткою Любі, але згадав, що це Люба його зрадила й заспокоївся.

Люба поїхала в Італію, де знайшла якогось, не італійця навіть, а македонця та й залишилася з ним, повідомивши Толю про зміну його громадянського стану есемескою – так дешевше. Толя наче відчував – не пускав жінку на заробітки, та де там… Подруги звабили. Може й македонця вони…

Діти дорослі – самі собі, поспівчували Толі й по тому, а він залишився жити один. Звик, він і перш не компанійський був, то Люба все по кумах… Завів кролів, ціле літо косив траву та тягав до хати – на сіно, з городу залишив чотири сотки, в садку вирізав стару грушу й посадив персика. Ввечері дивився серіали – зразу два вибирав, щоб зручно було перемикати, поки реклама, раз на два дні варив їсти, раз на тиждень голився. Чаркою не зловживав – не любив; було тільки з сусідом, Гришею ковтне, коли в того жінка на Київ поїде торгувати, бо як удома була – не давала Гриші. То не зловживав… Гриша Толі заздрив.

Сумував за Любою, за дітьми, що приїжджали рідко, але сумом не сумним, а легким і прозорим; може тому, що довго тулилися в хаті з батьками та сестрою, а коли своєю розжилися, то зразу діти пішли, а Олежко все хворів – спокою не мали…

Гарно було Толі, коли спокій, навіть кролів обрав у хазяйство, а не качок, як усі, бо над річкою жили, але качки голосні, а кріль мовчить… Та на Лізу однаково при зустрічі поглядав – кролі кролями… В Лізи чоловік згорів од горілки – теж самотиною, син у го́роді, а що алкаш її ганяв, бідолашну круг хати цілий вік, то й збереглася гінка, нічого собі жіночка така… Воно спокій, а й побалакати інший раз, і пожалітися, й посміятися… Самому сміятися куди – ще скажуть, що зсунувся, почувши. Та й не старий же ж такий – інший раз і… і серіали якісь пішли одноманітні…

Довго мірився… Підкрадався до тої думки, мріяв, як приведе Лізу, як кролів покаже своїх, як персиком похвалиться… Як у хату Лізу введе… А де вони спатимуть? Толя коло телевізора на тахті так і спав, а вдвох… Толі приємно було мріяти…

Костюма з шафи діставав, краватку міряв, із купи шкарпеток вишукував, щоб без дірок… усміхався сам собі: "Тю, це наче двадцять ізнов!" М´явся – пляшку брати з собою, чи ні… Воно під чарчину й балачка веселіша, а раптом подумає, що він той… зловживає? Врешті вирішив "на місці" – потяг сто грамів, гикнув, аби не почула – ще Шипром обійшовся й рушив…

На Маковія йшов, щоб не в городі десь… Чепурненько прийняла, всміхнулася. Не малі діти – зрозуміло ж, чого прийшов у Шипрі, що аж на тім кутку чуть.

– Заходь, заходь, Толику, я одна – й побалакать нема…

І зайшов:

– То як ти, м-м-м… Лізо, здоров´я як, син дзвонить? – Не зразу ж од порогу… А Ліза гарна, гарна, дідько її бери! Чого це він раніше, вахлак… Ех… вони тут і спатимуть, коло телевізора – ліжко перенесуть…

– Та що, Толику, жінці знаєш, як самій – оно двері в повітку впали, а що я сама… Як мій був, то, хоч і п´яниця, а хату перекрив – нікого не наймав, і велосипеда мені… Велосипед у мене зламався – я знаю, що воно там? А він як був… і п´яниця хоч… А це города зорать – бігай, знаєш, як воно – жінці… А кнуриків почистить… він як був.. Уже здоров´я, Толику, не те – оно виварку зняла, то в крижах як стрельнуло, Ганька каже: диски. Ти не знаєш, Толику, до кого диски вправить, бо я на Зелений хутір не хо, до тієї баби – вона Стьопі Купріїшиному як управила… Стьопа – той, що Людку взяв з дитиною, такий гарний – не міг без дитини найти… Я, Толику, сама, велосипед он поламався… Я на Виграїв мабуть поїду… диски, Толику… там, кажуть баба… Ліда казала… А в мене, Толику, в городі кроти, у тебе в городі кротів багато? Є, ге? А я… в усіх є, Ліда казала – там у неї такі гори… Я не бачила, бо велосипеда… Питалася Вову Ганьчиного, щоб зробив, то він не хоче, ніколи – каже, Толику. А може ти… бо тре до Ліди з´їздить мені… Ні, не на кротів, нащо мені її кроти – тут своїх… У неї двері остались од кухні, як небіж поміняв, а мені в повітку двері впали, що ж я – сама… Та я велосипедом не привезу – тільки гляну, а тоді Мишу буду просить… Миша дурний – Сашка в залізничний не пустив – на юриста! Кому вони тре, зараз тих юристів… Казала мама, як була молода – вони про кротів і не знали! А зараз бач, який світ! Ні стида… хіба раніше… Про Надьку чув? – е-е-е… куди воно жінці… я, хоч і сама, а ніхто про мене й…Отак воно, Толику, самій – усе ходи та проси… Мій, хоч і п´яниця був, та хату ж перекрив, правда й кум помагав, бо якби не перекрив, то я не знаю – в Ганьки он шифер тече, хоч і не п´яниця в неї… Та які в Ганьки куми, ти ж Миколу знаєш, Заболотного? Що вже мій був п´яниця, а цей… сподобила Ганька кума… Ти, Толику, чого прийшов, кажи, бо мені до Ганьки – Ганька в сина за Виграїв мала спитать, бо в мене диски… ото виварку ще як зняла… То ти кажи, бо… Толику!?

– Га – спохопився Толя. – А-а, чого… Та чого ж – оце… Того…

Назавтра Толя приречено сидів перед кролячими клітками та мало не плакав:

– Ех, не буде в мене більше вас… Казала Ліза: качок заведем… Що ж – над річкою…

І все зітхав…

16-20 лютого 2011 р.



Партнери