Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

що ми колись убивали в гарбузах. А пiд ужакою, внизу, геть-чисто все горiло, як на пожарi, то було пекло. Там горiли грiшнi душi i чорти. А в самому низу картини, в окремих клiтках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за грiхи. Хто брехав чи дражнився,- висiв у вогнi на гаку за язик. Хто не постив,- за живiт. Хто їсть нишком у пiст стоянку чи жарить яєчню з салом,- той на гарячiй сковородi голим задом, хто лаявся, той, навпаки, лизав сковороду язиком.
Багато було рiзних грiхiв i багато кар, але нiхто їх чомусь наче i не боявся.
Спочатку я просто жахався цiєї картини, а потiм поволi звик, як солдат на вiйнi звикає до грому гармат.
В нашiй сiм'ї майже всi були грiшнi: достатки невеликi, серця гарячi, роботи i всякого неустройства тьма, а тут ще й фамiльна приверженiсть до гострого слова, тому хоч й думали iнколи про рай, все-таки бiльше сподiвалися на пекло внизу картини. Тут уже всi мали свої мiсця.
Батьковi наливали в рот чорти гарячу смолу, щоб не пив горiлки i не бив матерi. Баба лизала гарячу сковороду за свiй довгий язик i за те, що була велика чаклунка. Дiда (мати божилася, що це правда) тримав у руках сам диявол за те, що вiн чорнокнижник i що, читаючи по недiлях волшебний псалтир, заклинав її, i тому вона третiй рiк все хворiє; що ту чорну книгу вона часто рвала нишком на шматки i розкидала у хлiвi, в кошарi, в гарбузах, у малинi, а вони нiби злiталися самi до шкiряної палiтурки. Крiм того, дiдовому покiйному батьковi Тарасу колись давно, ще за старих часiв, змiй носив уночi грошi в трубу.
I дiйсно, в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидiв дiд. Правда, вiн не дуже був схожий на нашого дiда, бо був голий, як у банi, i борода була в нього не бiла, а руда, присмалена вогнем, а волосся на головi стояло сторч i аж цвiрчало в полум'ї. Калитка з грiшми була у дiда в руках.
Старший мiй брат Оврам був давно уже проклятий бабою, i його гола душа давно летiла стрiмголов з лiвого верхнього кутка картини прямо в пекло за те, що драв голубiв на горищi i крав у пiст з комори сало. Крiм того, Оврамова душа любила молочнi плiвки, i вiн здирав їх з гладишок у погребi i в коморi.
Сама мати божилася, що буде в раю мiж святими, як боляща великомучениця, що годує ворогiв своїх - дiда й бабу - та догоджає їм.
Мати молилася святому Юрiю Побiдоносцевi, що топтав змiя лошаком, i отак благала потопити її ворогiв - батька, дiда й бабу, що занапастили їй життя.
Мати клялася, що коли вона, бувши ще дiвкою, спала в коморi, святий Юрiй раз з'явився їй у снi в бiлих ризах, на бiлому конi, з довгим списом i, коли вона вже з переляку почала стогнати, спитав її:
- Це ти, Одарко?
- Я.
- Не бiйся, се я, святий Юрiй, приснився, щоб подати тобi знак. Ой будеш же тепер ти, Одарочко, робити моїм iменем людям добро...
З того часу, щось рокiв через десять чи двадцять, мати об'явила себе ворожкою i почала лiкувати людей вiд зубiв, пристрiту й переляку, хоч i сама хворiла.
- Ось де я, гляньте,- було показувала вона на якусь святу душу коло божої матерi угорi картини страшного суду.- Бачите?
Мати так часто тикала пучкою в цю праведну душу, що у душi вже замiсть лиця стала коричнева пляма, як столиця на географiчнiй картi. Але трохи згодом материнi дiла похитнулись. Якось вона довго не давала бабi їсти. А баба тодi взяла та й накупила у церквi свiчок проти матерi, та й поставила їх перед богом сторч догори. А од цього вже нiяка людина не могла попасти в рай. Мати з того часу почала сильно нездужати, i її став часто по ночах душити домовик. Вiн жив у нас в коминi i в трубi. Голосу не подавав, кажуть, нiколи i схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух.
Фактично, святим був на всю хату один я. I от скiнчилася моя святiсть. Не треба було чiпати моркви. Хай би собi росла. А тепер я грiшний. Що ж менi буде?
Увiйшовши до хати, я тихо пiдкрався до страшного суду i почав пильно, якось зовсiм по-новому розглядати пекельнi кари, змальованi внизу картини. Нагору я боявся пiднiмати очi. Там мене вже не було.
Якої ж бо кари заслужила моя свiжа грiшна душа? Очевидно, за перший грiх все-таки невеличкої, отак не бiльше за оцей вогонь по кiсточки, що в лiвому кутку. Ай-ай-ай...
Я подивився востаннє вгору на святих, де сидiв увесь їхнiй комiтет, i менi так стало жаль, що я вже не їхнiй, а тут-о, на вiки вiчнi в пеклi, так стало жаль менi, що не витримав, притулив голову до пекла, якраз пiд дiдовою калиткою, i гiрко заплакав.
Од споглядання пекельних кар менi почало щось пекти в п'ятах, i я прудко побiг через сiни i двiр до клунi навшпиньки, немов по гарячiй сковородi, що її лизала баба язиком. Тодi в газетах ще нiчого не писали про мої аморальнi вчинки, хоч я добре пам'ятаю, що свiт, якому я належав тодi, дуже гостро реагував на мii одчайдушний крик на сковородi: залопотiвши крильцями, над хатою звилися голуби, закудкудахкали кури заскугикали поросята. Пiрат прокинувся i гавкнув спросоння: "А хто там менi бiгає по двору?" Вслiд за тим зловiсно рипнули дверi, i на порозi

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери