
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
що ми колись убивали в гарбузах. А пiд ужакою, внизу, геть-чисто все горiло, як на пожарi, то було пекло. Там горiли грiшнi душi i чорти. А в самому низу картини, в окремих клiтках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за грiхи. Хто брехав чи дражнився,- висiв у вогнi на гаку за язик. Хто не постив,- за живiт. Хто їсть нишком у пiст стоянку чи жарить яєчню з салом,- той на гарячiй сковородi голим задом, хто лаявся, той, навпаки, лизав сковороду язиком.
Багато було рiзних грiхiв i багато кар, але нiхто їх чомусь наче i не боявся.
Спочатку я просто жахався цiєї картини, а потiм поволi звик, як солдат на вiйнi звикає до грому гармат.
В нашiй сiм'ї майже всi були грiшнi: достатки невеликi, серця гарячi, роботи i всякого неустройства тьма, а тут ще й фамiльна приверженiсть до гострого слова, тому хоч й думали iнколи про рай, все-таки бiльше сподiвалися на пекло внизу картини. Тут уже всi мали свої мiсця.
Батьковi наливали в рот чорти гарячу смолу, щоб не пив горiлки i не бив матерi. Баба лизала гарячу сковороду за свiй довгий язик i за те, що була велика чаклунка. Дiда (мати божилася, що це правда) тримав у руках сам диявол за те, що вiн чорнокнижник i що, читаючи по недiлях волшебний псалтир, заклинав її, i тому вона третiй рiк все хворiє; що ту чорну книгу вона часто рвала нишком на шматки i розкидала у хлiвi, в кошарi, в гарбузах, у малинi, а вони нiби злiталися самi до шкiряної палiтурки. Крiм того, дiдовому покiйному батьковi Тарасу колись давно, ще за старих часiв, змiй носив уночi грошi в трубу.
I дiйсно, в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидiв дiд. Правда, вiн не дуже був схожий на нашого дiда, бо був голий, як у банi, i борода була в нього не бiла, а руда, присмалена вогнем, а волосся на головi стояло сторч i аж цвiрчало в полум'ї. Калитка з грiшми була у дiда в руках.
Старший мiй брат Оврам був давно уже проклятий бабою, i його гола душа давно летiла стрiмголов з лiвого верхнього кутка картини прямо в пекло за те, що драв голубiв на горищi i крав у пiст з комори сало. Крiм того, Оврамова душа любила молочнi плiвки, i вiн здирав їх з гладишок у погребi i в коморi.
Сама мати божилася, що буде в раю мiж святими, як боляща великомучениця, що годує ворогiв своїх - дiда й бабу - та догоджає їм.
Мати молилася святому Юрiю Побiдоносцевi, що топтав змiя лошаком, i отак благала потопити її ворогiв - батька, дiда й бабу, що занапастили їй життя.
Мати клялася, що коли вона, бувши ще дiвкою, спала в коморi, святий Юрiй раз з'явився їй у снi в бiлих ризах, на бiлому конi, з довгим списом i, коли вона вже з переляку почала стогнати, спитав її:
- Це ти, Одарко?
- Я.
- Не бiйся, се я, святий Юрiй, приснився, щоб подати тобi знак. Ой будеш же тепер ти, Одарочко, робити моїм iменем людям добро...
З того часу, щось рокiв через десять чи двадцять, мати об'явила себе ворожкою i почала лiкувати людей вiд зубiв, пристрiту й переляку, хоч i сама хворiла.
- Ось де я, гляньте,- було показувала вона на якусь святу душу коло божої матерi угорi картини страшного суду.- Бачите?
Мати так часто тикала пучкою в цю праведну душу, що у душi вже замiсть лиця стала коричнева пляма, як столиця на географiчнiй картi. Але трохи згодом материнi дiла похитнулись. Якось вона довго не давала бабi їсти. А баба тодi взяла та й накупила у церквi свiчок проти матерi, та й поставила їх перед богом сторч догори. А од цього вже нiяка людина не могла попасти в рай. Мати з того часу почала сильно нездужати, i її став часто по ночах душити домовик. Вiн жив у нас в коминi i в трубi. Голосу не подавав, кажуть, нiколи i схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух.
Фактично, святим був на всю хату один я. I от скiнчилася моя святiсть. Не треба було чiпати моркви. Хай би собi росла. А тепер я грiшний. Що ж менi буде?
Увiйшовши до хати, я тихо пiдкрався до страшного суду i почав пильно, якось зовсiм по-новому розглядати пекельнi кари, змальованi внизу картини. Нагору я боявся пiднiмати очi. Там мене вже не було.
Якої ж бо кари заслужила моя свiжа грiшна душа? Очевидно, за перший грiх все-таки невеличкої, отак не бiльше за оцей вогонь по кiсточки, що в лiвому кутку. Ай-ай-ай...
Я подивився востаннє вгору на святих, де сидiв увесь їхнiй комiтет, i менi так стало жаль, що я вже не їхнiй, а тут-о, на вiки вiчнi в пеклi, так стало жаль менi, що не витримав, притулив голову до пекла, якраз пiд дiдовою калиткою, i гiрко заплакав.
Од споглядання пекельних кар менi почало щось пекти в п'ятах, i я прудко побiг через сiни i двiр до клунi навшпиньки, немов по гарячiй сковородi, що її лизала баба язиком. Тодi в газетах ще нiчого не писали про мої аморальнi вчинки, хоч я добре пам'ятаю, що свiт, якому я належав тодi, дуже гостро реагував на мii одчайдушний крик на сковородi: залопотiвши крильцями, над хатою звилися голуби, закудкудахкали кури заскугикали поросята. Пiрат прокинувся i гавкнув спросоння: "А хто там менi бiгає по двору?" Вслiд за тим зловiсно рипнули дверi, i на порозi
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року