Електронна бібліотека/Поезія

Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
ЩоденниковеОлег Янченко
Фіалки від незнайомцяЮлія Єліна
ПровинаЮлія Єліна
У полоні спогадівЮлія Єліна
Випадкова зустрічІван Корсак
Любов ЧугайстраГанна Заворотна
Київ – ЛеополісОлег Янченко
Киця-мандрівниця (цикл лімериків)Іван Лучук
Моя країна нафталінне стерво...Христина Букатчук
Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Завантажити

Синдром набутої осені. Час,

як безсилий хірург, опускає руки

і йде до вікна. За вікном щораз

розхристані зграйки маленьких круків

влітають до школи. Тремоло рухів

училка розсаджує перший клас.

 

Замітає доріжки, рипить ворітьми

двірник такий древній, як паркові клени;

в роках, як в опалі. Торохче кістьми

повільне вигнання: свій острів Єлени,

де море тріпоче, немов гобелени

виткані Богом за ворітьми.

 

Мій голос звикає і слух – ув одну

тональність із відчаєм. Чуєш? Не знаю.

Погляд притомлено дражнить струну

високовольтної лінії, а потім злітає

понад собором, де звуку немає

і час не приймає таку глибину.

 

І вони зіштовхнулись – отам, в висоті,

два погляди – вкинуті, наче комети.

Мій – випав з орбіти. Супроти осі

на кілька хвилин повернувши планету,

серце зависло, наче ранет,

що ти залишала моїй руці.

 

Повернися до класу, чи йди в коридор

де погляд сховаєш. Довільну октаву

для них обери і доки ще хор

дитячим прононсом не вміє картавить, –

хай вторять з тобою те лагідне «love»,

що час перекрутить на «nevermore».

 

Ця осіння морока – спастись від застуд,

зігрітися пледом, напитися чаю,

і тихо впадати в маразм, як у блуд,

бо руки, що звикли до «обіймаю», –

стають непокірними, тобто блукають

шкірою вікон, вростаючи тут

 

у шкіру дерев, у знервований сон,

щоб, раптом прокинувшись, поруч шукати

сплячу тебе... не знаходити. Й до не-

стями дивитись у ніч, як солдати

всіх армій вдивлялись у зарубки-дати

закінчення воєн і рідний кордон.

 

І очі – вмерзають у ранок: пітьма.

Бувало страшніше – Харонові ванти

скрипіли якось наді мною... Та тьма

тоді відступила, відклавши для данте

кола на потім, аби сарабанду

нині зіграти, мабуть, не дарма.

 

Цю осінь, мов наслано. З вибуху скронь,

прописані подихом, рухотремтінням,

як тіні, що знову прийшли на вогонь,

а потім, нажахані порозумінням,

ховались у стіни, ставали камінням,

ліпниною тіл, межиріччям долонь,

 

хвилини відцокали опліч… І ти,

вже вийшовши з класу, не обертайся.

Для часу достатньо піску і води,

все інше – ворота у межичасся,

де вірші залишаться, наче причастя

двох тисяч і дев’ять літ самоти.

 

2008

Партнери