Завантажити

що зустріч – унизу.

Так звично у багно затоптувать любисток -
Інакше не пройти, і страх цілує знов:
дурисвіти земні, народжені любити,
ходімо у пітьму, у нашу нелюбов:

сухий і спраглий вир як гіпсове погруддя,
мов сиве скло наш світ розІб’є на друзки.
Чи зупиніть хоча б трамвай, що йде у грудень
По рейках на вогні, запалені Ніким…

Мов дання, данину багристому суцвіттю,
Що в небеса бліді уже не проросте,
Залишимо і ми в хисткім осіннім світі,
Розчинимо печаль у часі хризантем.

Залишимо усе: кінець – ще той початок,
по тлінні мовчазнім - листок - іржавий слід.
Наступний, запитайте в Ангела на чатах,
чи ми іще сюди повернемось коли.

читати