Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Наполеоном. Він у той час вірив, що Франція на чолі з нащадком Наполеона поведе революцію вперед. Це вічне бажання — мати якогось кумира — католицизм розвинув безмежно, особливо містичну екзальтацію, і як вона пошкодила такому великому поету Міцкевичу! А Лелевель своїми старечими мудрими очима бачить, що не ветхій Європі рятувати нас! Я переконаний, що саме із Сходу, з Росії, з її півдня — вашої України, — підіймаються свіжі міцні сходи.
— Яка я вам вдячна, що ви повели мене до Лелевеля! — вирвалось у Марусі.
— І я вам вдячний, що ви були зі мною, — мовив привітно Герцен.
10
День був як день, нічого особливого. Вони знову жили в Дрездені. І вечір мав бути звичайний, їх запросила на чай Тетяна Петрівна Пассек. Опанас Васильович сказав Марії, що йому зовсім не хочеться йти.
— А може, все-таки підеш? — спитала його знову увечері Маруся.
— Я вже сказав, що ні. Знову слухати це квоктання. наче не дорослі хлопці, а справді курчата якісь, — вередливо мовив Опанас Васильович, — або слухати вдесяте спогади, який був Герцен маленьким, як його Шушкою звали і він у неї хлопчиком закохався, як звірявся у всьому. І що за хвороба у старих жінок — тонесеньку свічечку, маленький вогник, що блимнув колись, сто років тому, роздмухують у спогадах, як ціле багаття. Набридло! А чого ж не їде до свого Шушки?
— Ти сьогодні злий, — зауважила Марія. — Хіба важко зрозуміти жінку? Вона з такими труднощами дістала паспорт за кордон, з такими труднощами збилася на цю подорож...
Чесно кажучи, Марія в душі була трохи згодна з Опанасом — навіть листа написати Герцену “керченська кузина” боїться. Але вона так жадібно розпитує Марію про побачення в Лондоні, Остенде, Брюсселі! Вона лагідна, доброзичлива жінка, ця Тетяна Петрівна Пассек, ще зовсім не стара, усім цікавиться і надзвичайно гостинно приймає усіх земляків, не роблячи ніякої різниці — професор, студент, художник, — усім вона рада, і, певне, здається кожному, хто сидить за її затишним столом, що це не за кордоном, у Дрездені, а опинився він знову десь у Москві на Сивцевім Вражку чи на Остоженці — і російський чай на столі, і російські люди за столом, і російські нескінченні сперечання і розмови, немов саме від цих розмов залежить все майбутнє батьківщини.
Спочатку й Опанас Васильович залюбки заходив, а оце знову наїжився, насупився, ніби якийсь неприкаяний.
— Іди, біжи, — сказав ущипливо.
Марії зараз не хотілося сперечатися, псувати настрою. Вона ще жила тими побаченнями з Герценом, тому її й тягло до “корчевської кузини”, бо та без кінця розпитувала, а ще дужче вабило до справжнього його друга — Марії Каспарівни.
— А може, проведеш мене до Рейхелів? — миролюбиво спитала Маруся. — Ми умовились з Марією Каспарівною разом піти. Якщо не хочеш до Пассеків, посидиш з Адольфом Рейхелем. Ти ж казав, що він тобі до вподоби, що тобі цікаво з ним говорити про музику, що він має великий смак і душа в нього просто кришталева — ясна та добра.
— Нічого мені не цікаво, — буркнув Опанас. — Я лишуся з Богдасем. Дитина завжди самотня.
— Ну що ти кажеш, — знизала плечима Марія. — Навіщо? Богдасик охоче бігає до школи, і няню полюбив, і Сашу Рейхеля, у нього стільки товаришів завелося. Та йому треба лягати спати. Не хочеш іти — твоя воля. Я піду з Марією Каспарівною.
Опанас Васильович іронічно дивився, як вона одягла капелюшок, оглянула свій скромний, але такий елегантний темний костюм — він дуже личив її русявому волоссю і стрункій постаті. Як це вона так швидко призвичаїлась із шиком носити прості, недорогі речі!
— Gute Nacht, mein lieber (На добраніч, мін любий (нім.), — цілує вона Богдася. І вона, й Богдась ретельно вивчають німецьку мову. Вона як збожеволіла з цими мовами! Двічі на тиждень приходить стариганчикнімець, двічі — підозрілий італієць, двічі — кумедна англійка. Марія просто наче якась дівчинка з пансіону. Раптом Опанас помітив — вона справді помолодшала, стала схожа на дівчину.
— Я зайду за тобою, — все ж таки сказав він.
Йому було сумно. Нудно й сумно. Краще б уже швидше додому. Куди?
Марія справді помолодшала... Не кожен поворот у житті робить людину старшою. Інколи навпаки, опинишся серед інших людей, інших інтересів і немов скинеш із себе звичайний тягар турбот, буденної відповідальності, подивишся ширше на весь світ і змолодієш душею.
Ще тоді, в ніч перед кордоном, маленька каретка, в якій їхала з Іваном Сергійовичем та Богдасем, відвозила далі й далі від оманного петербурзького фіміаму, нещирих лестощів, і коні наче рвали копитами і відкидали геть усі поплутані, непотрібні їй взаємини — вона молодшала знову душею.
А тепер, після побачення з Герценом, їй здалося: він простягнув їй дружню руку, і вона легко піднялася на кілька щаблів угору. А! не треба думати про Опанаса та його нудні настрої. Зовсім іншим живе вона зараз!
Тетяна Петрівна зустріла радісно, привітно, заквоктала (Опанас таки вірно
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року