Завантажити

старшим, я буду старшим!..
А Іван — мужичий син і каже:
— Ні, не так. Давайте по дорозі палицю кидать: чия далі впаде, той і буде старшим.
Кинув один палицю по шляху вперед. Їдуть день, їдуть другий—нема... На третій день бачать—палиця лежить. Кинув другий, їдуть день, їдуть три — палиці нема... Найшли аж через тиждень. Кинув Іван — мужичий син. їдуть один тиждень — нема палиці, другий і третій — нема палиці.
— Це десь твою палицю проминули...
— Не може бути: мабуть, моя палиця десь у гостях.
Проїхали ще тиждень, бачать: стоїть великий дім — мідна огорожа навколо, мідний міст аж до дому веде. Дивляться — палиця через паркан перевалилася і ріг дому одбила. А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх дома не було — воювали десь далеко.
І говорить Іван — мужичий син до одного богатиря панської крові:
— Сьогодні ти підеш на міст на варту, а ти,— каже другому,— ляжеш коло коней, а я ляжу в будинку.— І наказав тому, що на мості: — Гляди ж, брат, не спи, а стережи...
Той ходив-ходив, а як він був з дороги — ліг і заснув на мосту. Тоді Іван — мужичий син прокинувся, бачить — північ, пора йти. Одягся і пішов на міст, дивиться — той спить; слухає: земля двигтить — змій шестиголовий летить і говорить своєму коню:
— Стій, не чмихай, проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, але сюди його і ворон кості не занесе, бо він іще молодий.
— Ворон кості не занесе, а добрий молодець сам зайде,— каже Іван — мужичий син.
— Чи биться, чи мириться прийшов?
— Не мириться, а биться я прийшов.
— Ну,— говорить змій,— бий ти першим.
— Ні,— говорить Іван — мужичий син,— бий ти, ти на всьому царстві старший.
Шестиголовий змій як ударив, то Іван — мужичий син тільки чуть з місця здвигнувся, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом шість голів зніс.
Посік його, спалив кості, і на вітер попіл пустив та й пішов додому. На ранок і пита того, що на мості вартував:
— А що, стеріг вірно?
— Так стеріг, що мимо птиця не пролітала,— говорить.
На другу ніч Іван — мужичий син послав другого стерегти на мості, а того на конюшню.
І той заснув. Дивиться Іван — мужичий син: час іти. Пішов і став під мостом. Чує — земля гуде. Це дев'ятиголовий змій летить.
— Стій,— говорить змій до свого коня,— проти нашої сили нема другої у цілому царстві. Є тільки Іван — мужичий син. Ну, та сюди і ворон кості його не занесе.
— Брешеш,— каже Іван — мужичий син,— добрий молодець сам зайде.
—Чи биться, чи мириться зайшов?
— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.
— Ну, бий ти!
— Ні, бий ти, ти на половину світу старший.
Той змій дев'ятиголовий як ударив — так по кісточки Івана-мужичого сина й увігнав. Але Іван ударив змія — заразом сім голів одрубав. Другий раз замахнув — і останні дві зрубав... Посік його тіло, спалив кістки і попіл за вітром розвіяв. Пішов Іван — мужичий син у свій дім досипать. На ранок спитав і того:
— А що, стеріг добре моста?
— Так стеріг, що й миша мимо не пролізла.
На третю ніч зібрав він обох богатирів, повісив рукавичку на стіні і сказав:
— Піду я сам, братці, стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку: як буде піт, то гуляйте, а як буде кров з рукавички капать, так пускайте мого коня.
Став під мостом; опівночі чує — земля за дванадцять верст гуде, листя на дубах опадає. Це вже найстарший змій летить на тому коні, що жар може їсти, а полум'я пити. Летить і говорить до свого коня:
— Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема сили на всім світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, він ще малий. Йому ще тільки на печі сидіть — сюди він не зайде, сюди і ворон кості не занесе.
А той:
— Ворон кості-то не занесе, а добрий молодець сам прийде.
— Що, будем биться чи мириться?
— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.
— Бий,— говорить змій.
— Ні, ти бий, ти на всьому світі дужчий.
Як ударив змій, то Іван — мужичий син аж зблід. Бились-бились... У змія з дванадцяти зосталося вже три голови. А Іван — мужичий син уже по самий пояс у землю загнаний, от-от охляне.
— Слухай, ти,— говорить змій,— у тебе батько був?
— Був.
— Воли у його були?
— Були.
— Орав він?
— Орав.
— А давав оддихать?
— Давав.
— Ну, давай і ми оддихнем.
Іван — мужичий син як став оддихать, та й кинув свою палку навідмаш і розбив конюшню. Тут його кінь вирвавсь, прибіг до його, став землю одривать...
А ці богатирі прокинулись, бачать — кров'ю попідпливали, та з рукавички кров іде, але бояться йти виручати Івана— мужичого сина, думають: для чого нам свої голови за нього підставляти?
Але кінь тим часом землю оббив круг Івана, тоді й говорить Іван — мужичий син до змія:
— Аж тепер я тебе вб'ю.
Змій і говорить:
— Ну, добре, але я хочу тобі сказати ще перед смертю: ти хоч і візьмеш в мене цього чарівного коня, що цареві потрібний, але ти не доведеш його додому; єсть у мене ще три сестри і мати та батько, цар Ірод. От вони і тебе, і тих двох богатирів все рівно з світу зживуть!
Відрубав останні голови Іван, а сам задумався, а тим часом та бабуся, що він

читати