
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
сказав:
— Далі!
Увійшов дегенерат. Він радить мені одложити діла й розібрати позачергову справу:
— Тільки-но привели з города нову групу версальців, здається, всі черниці, вони на ринку вели одверту агітацію проти комуни.
Я входив у роль. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.
Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.
Я підійшов до вікна й сказав:
— Ведіть!
...В кабінет увалився цілий натовп черниць. Я цього не бачив, але я це відчував. Я дивився на город. Вечоріло — Я довго не повертався, я смакував: всіх їх через дві години не буде! — Вечоріло.— І знову передгрозові блискавиці різали краєвид. На дальному обрії за цегельнею підводились димки. Версальці насідали люто й яро — це передають у телефон. На пустельних трактах зрідка виростають обози й поспішно відступають на північ. В степу стоять, як дальні богатирі, кавалерійські сторожові загони.
Тривога.
В городі крамниці забиті. Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й поливають на землю зелене болотяне світло. Потім гаснуть, пропадають.
Але мені треба спішити! За моєю спиною група черниць! Ну да, мені треба спішити: в підвалі битком набито. Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне:
— Роз-стрі-лять!
але я повертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати з очима Марії.
Я в тривозі метнувся вбік: що це — галюцинація? Я в тривозі метнувся вбік і скрикнув:
— Ти?
І чую з натовпу женщин зажурне:
— Сину! мій м'ятежний сину!
Я почуваю, що от-от упаду. Мені дурно, я схопився рукою за крісло й похилився.
Але в той же момент регіт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:
— “Мамо”?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? “Мамо”?!! Я вмить опам'ятався й схопився рукою за мавзер. '
— Чорт! — і кинувся на доктора.
Але той холодно подивився на мене й сказав:
— Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з “мамою” (він підкреслив “з мамою”), як умів розправлятися з іншими.
І мовчки одійшов.
...Я остовпів. Блідий, майже мертвий, стояв перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк (Це ,я бачив у гігантське трюмо, що висіло напроти).
Так! — схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города злочинне ховати себе. І тепер я маю одно тільки право:
— нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне “я”.
І я голови не загубив.
Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?
...Я здавив щелепи, похмуро подивився на матір і сказав різко:
— Всіх у підвал. Я зараз буду тут.
Але не встиг я цього промовити, як знову кабінет задрижав од реготу.
Тоді я повернувся до доктора й кинув чітко:
— Докторе Тагабат! Ви, очевидно, забули, з ким маєте діло? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна... з цією сволоччю! — я махнув рукою в бік, де стояла моя мати, і мовчки вийшов із кабінету.
...Я за собою нічого не почув.
...Від маєтку я пішов, мов п'яний, в нікуди по сутінках передгрозового душного вечора. Канонада росла. Знову спалахували димки над дальньою цегельнею. За курганом грохотали панцерники: то йшла між ними рішуча дуель. Ворожі полки яро насідали на інсургентів. Пахло розстрілами.
Я йшов у нікуди. Повз мене проходили обози, пролітали кавалеристи, грохотали по мостові тачанки. Город стояв у пилу, і вечір не розрядив заряду передгроззя. і
Я йшов у нікуди. Без мислі, з тупою пустотою, з важкою вагою на своїх погорблених плечах.
Я йшов у нікуди.
III
...Так, це були неможливі хвилини. Це була мука.— Але я вже знав, як я зроблю.
Я знав і тоді, коли покинув маєток. Інакше я не вийшов би так швидко з кабінету.
...Ну да, я мушу бути послідовним!
...І цілу ніч я розбирав діла.
Тоді на протязі кількох темних годин періодично спалахували короткі й чіткі постріли:
— я, главковерх чорного трибуналу комуни, виконував свої обов'язки перед революцією.
...І хіба то моя вина, що образ моєї матері не покидав мене в цю ніч ні на хвилину?
Хіба то моя вина?
...В обід прийшов Андрюша й кинув похмуро:
— Слухай! Дозволь її випустити!
Я:
— Кого?
— Твою матір!
Я:
(мовчу).
Потім почуваю, що мені до болю хочеться сміятись. Я не витримую й регочу на всі кімнати.
Андрюша суворо дивиться на мене.
Його рішуче не можна пізнати.
— Слухай. Навіщо ця мелодрама?
Мій наївний Андрюша хотів бути на цей раз проникливим. Але він помилився.
Я (грубо):
— Провалівай!
Андрюша й на цей раз зблід.
Ах, цей наївний комунар остаточно нічого не розуміє. Він буквально не знає, навіщо ця безглузда звіряча жорстокість. Він нічого не бачить за моїм холодним дерев'яним обличчям.
Я:
— Дзвони в телефон! Узнай, де ворог!
Андрюша:
— Слухай!..
Я:
— Дзвони в телефон! Узнай, де ворог!
В цей момент над маєтком пронісся з шипінням снаряд і недалеко розірвався. Забряжчали вікна, і луна пішла по гулких порожніх княжих кімнатах.
В трубку передають: версальці
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва