
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
занервувався товариш Вовчик. — Але думаю — так.
— А я от думаю інакше, — самовпевнено сказала Аглая. — Я думаю, що він і захворів, і закохався. Але захворів саме тому, що закохався в мене. Коли хочеш, я докажу це тобі хоч завтра. Завтра зустрінусь — і ніякої хвороби не буде. Ти віриш?
— Нічого мені доказувати, — нервово кинув лінгвіст, — бо я тобі все одно не повірю.
Аглая знаком запитання застигла в гамаку: вона йе чекала такої сміливості від товариша Вовчика.
— Чому ж ти не повіриш? — спитала вона.
— А тому, що я не перший рік знаю Карамазова. Ти можеш його заспокоїти, але це все-таки паліатив.
— Хіба з ним уже були такі приступи?
— Звичайно, були, і незалежно від того, чи закохався він у когось, чи ні.
— Значить, це приступи божевілля, і я для нього тільки зачіпка?
— Не знаю, які це приступи. Але я знаю, що ти зовсім випадково попала в поле його зору й саме в момент рецидиву його ідіотської хвороби.
Аглая замислилась. Декілька секунд тільки цвіркун порушував тишу вечірнього абрикосового саду.
Все-таки це не вияснення, — нарешті сказала вода. Треба спершу дошукатись причин його хвороби, і тільки тоді можна говорити, чим я можу бути для нього: паліативом чи справжніми ліками.
— Тут про причини не доводиться говорити, — незадоволено промовив товариш Вовчик. — Причини ясні: психічна спадщина батьків.
— Звичайно, тут не без психічної спадщини батьків, але мати тільки її на увазі — це значить нічого не розуміти... А я от усе розумію.
Лінгвіст здвигнув плечима. Хоч він і чув від Карамазова, що Аглая розумна дівчина, але тепер він починає сумніватись у цьому. Як це вона все розуміє? Відкіля вона так знає Карамазова за якісь маленькі тижні? Чи, може, їй розповіли про нього провінціальні кумушки? Чи, може, сам Дмитрій говорив про себе? Так це ж несерйозно.
— Що ж ти розумієш? — іронічно спитав він. — Я от, наприклад, далі одмовляюсь переливати з пустого в порожнє.
— По-перше, — спокійно почала Аглая, — я беру від тебе слово, що про нашу розмову Дмитрій нічого не буде знати. По-друге, я одразу ж заявляю тобі, що я Карамазова краще тебе знаю. Знаю тому, що Карамазових сьогодні тисячі. Дмитрій Карамазов, хай буде тобі відомо, — тип. Це я підмітила вже з першої нашої з ним зустрічі, коли мені довелось розмовляти з ним. Що це за тип, я вже говорила самому Дмитрію, і тепер мені залишається тільки дещо додати. Ти мене хочеш слухати?
— Прошу! — поспішно промовив товариш Вовчик: спокійна Аглаїна самовпевненість уже примушувала його ставитись до неї з деякою повагою.
— Ну от. Будемо по черзі. Скільки, скажемо, років Карамазову? Мабуть, тридцять три — тридцять п'ять? Так?.. Я це знала. Це саме та людина, що, вискочивши з сіреньких гімназіальних штанців, одразу ж ускочила в епоху війни й революції. Отже, по-перше, Карамазов недоучка. Далі: він опозиціонер? Так?.. Я й це знала. Карамазови не можуть бути не опозиціонерами, бо події вони прийняли крізь призму своєї романтичної уяви про світ. Вони не можуть заспокоїтись, бо їм на роду написано тривожити громадську думку.
— Ну, це вже ти чула від самого Дмитрія, — сказав товариш Вовчик, згадуючи характеристику новітньої карамазовщини як перманентного руху, що її дав сам Карамазов.
— Нічого я від нього не чула, — сухо промовила Аглая і продовжувала: — Отже, маємо безперечно здібного недоучку з романтичним складом натури. Значить, маємо те, що прийнято називати щирою людиною і що можна підкупити щирістю й використати на всі сто відсотків. Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей. Але як мусив себе почувати Дмитрій Карамазов, коли він, попавши в так зване “соціалістичне” оточення, побачив, що з розмаху нічого не вийшло й що його Комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі “собірателя землі руської” і спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка. Це вже занадто, бо, на погляд Карамазова, цей середнячок завжди стоїть і стояв грізною примарою на путях до світового .прогресу і, значить, на його погляд, до справжнього соціалізму.
— Але це до нашої справи, здається, не має ніякого відношення? — обережно вставив товариш Вовчик.
— Чи не боїшся ти, що нас хтось підслухає? — з'язвила Аглая. — Тоді я буду мовчати.
— Будь ласка, — здвигнув плечима лінгвіст. — Чого мені бояться, коли я цілком радянська людина і всі це добре знають. Що я не люблю політики, так це зовсім інша справа.
— Ти, здається, не любиш і філософії?
— Це все одно.
— Ну так тоді я продовжую, бо це якраз і йде до справи. Словом, Дмитрій Карамазов і Дмитрії Карамазови прийшли до жахливої для них думки: немає виходу. Зі своєю партією рвати не можна, бо це, мовляв,
Останні події
- 25.02.2025|10:53Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
- 25.02.2025|10:48Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»
- 25.02.2025|10:45«Книжка року’2024: офіційні результати
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року