Завантажити

взяла його обличчя в свої руки.
— Ну, нічого, — сказала вона. — Я на тебе не ображаюсь. Більше того — скажу одверто, — мені навіть приємно було, коли ти вкусив мене. Я переконалась, що ти е такий палкий, яким намалювала тебе моя уява. Чуєш?.. Я не ображаюсь!
Карамазову прийшла мисль, що дівчина просто жартує з ним. Вона, мабуть, і справді не проти того, щоб він узяв її, але він, Карамазов, страшенно мамулуватий мужчина й не знає, як поводитись із такими цікавими жінками. Треба бути більш рішучим, впертим, і все буде гарно. Він узяв її руку й спитав:
— Ти дозволяєш мені говорити з тобою так, як я того хочу?
— Будь ласка! — кинула Аглая, не одриваючви очей від його обличчя. — Що ти думаєш мені сказати?
Дмитрій підійшов до вікна. За вікном в абрикосовому саду щось кричала хазяйка подвір'я й над одною з ваз дзижчала муха. На ліву віконницю сів єгипетський голуб і протуркотів своє ласкаве “супруг”.
— Ну, я тебе слухаю, — сказала Аглая. — Як ти там хочеш говорити зі мною?
— Бачиш, — почав мамулувате Карамазов і почервонів. — Я страшенно хотів би мати... тебе...
Аглая засвистіла. Боже мій, як їй не свистіти, коли Дмитрій такий без кіпця наївний. Що значить “мати”? Чи не думає він, що вона так і кинеться йому в обійми? Ні, цe зовсім несерйозно! І коли б хтось інший сказав так, вона б зуміла реагувати. Але йому вона радить тільки покинути свою “карамазовщину” й поважати себе і її.
— Ти зрозумів мене? — сказала вона, кінчаючи. — Ну, говори ж, Дімі.
Він нічого не відповідав і мовчки дивився кудись у простір. Він почував себе дуже ніяково. Так пройшло .кілька секунд. Але от раптом він зареготав сильним і цілком природним реготом.
— Знаєш що, — промовив він. — Дозволь мені поцілувати твою голову.
Аглая з зацікавленням подивилась на нього. Вона знову взяла в долоні його обличчя й промовила ласкавим, майже матернім голосом:
— Поцілувати мені голову?.. І цього не треба робити.
— Клянусь тобі, — раптом скрикнув Карамазов. — Клянусь тобі, що в мене й тіні не залишилось поганого почуття до тебе.
— Я дуже рада, — сказала Аглая. — Я вірю. Dante avait bien raison de dire que L'Enfer est pave de bonnes resolutions15. Але я дозволю тобі це зробити тільки тоді, коли трапиться те, про що я зараз думаю.
— А про що ти зараз думаєш?
— Дімі, не треба бути таким наївним, а то я зовсім розчаруюсь у тобі. Ти зараз дуже подібний до свого друга Вовчика.
Аглая підійшла до глечика з абрикосовою водою і зробила з нього кілька ковтків. Якось химерно вона виглядала зараз, і Карамазов відчув у ній щось надзвичайно рідне. Йому здалось, що саме її він загубив колись, і вона тепер прийшла до нього, така бажана, як ніхто і як ніщо. Карамазов дивився в її очі, стежив за її рухами, і йому ввижалось, що ці очі й ці рухи він бачив чи то увi сні не то наяву. Але коли це було наяву, то це було тисячу років тому. Йому навіть прийшла мисль, що він, Карамазов, жив в якійсь іншій плоті ще далеко до Данте, що його допіру згадала Аглая.
— Чого це так довго нема наших від лікаря? — раптом сказала дівчина. — Як ти думаєш, Дімі?
— Очевидно, зуб виривають.
Карамазов вийняв портсигар і запалив нову папіросу. Повз вікон із криком пробігла дітвора й зникла за рогом. Знову затуркотів єгипетський голуб.
З дальнього дому відпочинку вдарили в дзвін: мабуть, скликали до другого сніданку. Біла лапа південного сонця полізла вище й поширилась.
У кімнаті стало ще душніш.
— Ну, Дмитрій, — сказала Аглая, — ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм. Карамазов узяв капелюх і мовчки пішов до дверей.
— Я гадаю, що ми зустрінемось увечері? — сказала йому вслід Аглая.
Дмитрій повернувся. Вона стояла, заложивши руки за голову, й загадково дивилась на нього.
— Обов'язково! — сказав він і вийшов із кімнати.
“Щось почалось”, — раптом прийшло йому в голову. Не той роман, що до нього він хотів утекти од нудоти буднів нудної Ганни, — почалось щось тривожне і — тепер він певний — трагічне. Але не жах викликало воно в нім, а почуття якоїсь безумної радості, ніби він мусив на днях одкрити цілком нову й надзвичайно цікаву сторінку в своєму одноманітному житті.
Карамазов пішов до ріки. Йому хотілось зараз кинутись у воду й попливти проти течії чорт знає куди — такими сильними й рішучими рухами розсікаючи дзеркальну поверхню.
 
IX
 
Він так ніколи не чекав вечірньої години, як того душного дня. І цілком нормальна людина не може уявити, як він мучився, коли Аглая не вийшла з дому.
Але вона не виходила й на другий та на третій день — у п'ятницю. В суботу товариш Вовчик, зустрівшись із тьотею Клавою біля квартири флоберівських дам, поставив таке рішуче запитання:
— Скажи мені от що: чому це не видно твоєї племінниці? Чи не посварилась вона з Дмитрієм?
— Не думаю, — сказала тьотя Клава. — Моя племінниця

читати