Завантажити

припухлими трохи очима, блiдим обличчям та збитим волоссям i позiхав довго i смачно, - Кирило корчився якось та тiкав з хати, щоб того не бачить...
А хiба ж завтра не буде те саме - служба, телята, символiзм i капуста? Припухлi очi i позiхання?
Вiн мав доволi того "спокою". Йому робилось душно од того повiтря - i, не стямившись навiть, вiн кинув нарештi:
- Як можете... ви... Свинство!
Вiн хвилювався; слова виривалися трудно, наче з-пiд купи грузу, де довго лежали.
- Ви, що... коли навкруги...
Вони болiли, били не тiльки Iвана, отi слова, такi короткi i обом зрозумiлi. Розривали всi перепони i вилiтали, наче ракети.
Як вiн мiг! Iван здвигнув плечима. А що ж вiн має робити? Серед загального знищення, апатiї, втоми?.. Вiн не герой... i хто має право вимагати од нього геройства!.. Вiн робив, коли можна було робити... Нiхто не має права.... так, так, нiхто не має права його попрiкнути...
Пiдняли голос i обидва кричали. Сердито, злiсно. I в кожнiм зокрема кричав власний бiль, сором, кричала утома... кричала потреба, б'ючи другого, ранить себе...
Розбiглись сердитi, обидва схвильованi.
Кирило довго блукав, поки вгамувавсь трохи. Чи вiн був правий? Чи не образив даремне Iвана? Нi, треба наново розглянуть справу, без гнiву, спокiйно. Вiн мусить зараз побачить Iвана. Певно, вiн, бiдний, мучиться десь пiсля грубої сцени. Назад, додому!.. Тут близько... Ось вже бiлiють стiни... баркан, синя капуста... А ось...
Побачив Iвана й Марiю. Вони пололи на грядцi, зiгнувшись.
На зеленiй низинi, облитiй вечiрнiм сонцем, серед капусти виднiлись тiльки їх круглi зади, великий чорний i менший синiй, що нерухомо тулились рядочком, як емблема спокою. I було в образi тому таке гидке щось, таке противне, що Кирило здригнувся.
Не пiшов на город, а подався до себе. I перше, що вiн зробив, - заклав руку в кишеню i витяг лист. Потертий, пом'ятий i сiрий. Роздер коверту й читав. Нi, ще не пiзно. Знайшов нарештi, що мусить зробити! I коли розбирав так при тьмяному свiтлi знищений лист, до нього з балкона донiсся голос Марiї:
- Йдiть чаю пити! У нас сьогоднi пирiг!..
- Пи-рiг, рiг-рiг... - проспiвав басом Iван у добрiм настрої, так наче нiчого не сталось.
Але Кирило не обiзвався.
Збирався в дорогу.

Вересень 1907 р.

читати