Завантажити

Заспіваю, що минуло,
Передвіцький згану час,—
Як весело колись було,
Як то сумно нині в нас!
Святовида лиця ясні
За Лабою слов´ян чтив.
Купайловий танок красний
Царинами вітром сплів.
Гай ся на честь гарной Лади
Піньом дівиць розлягав,
Мир в подяці для Коляди,
Веселячись, снопи клав.
Над ярою Волтавою
Суд Любушин мир давав;
Над Дніпром-Славутицьою
Так Ярослав ся вславляв.
Поза білими водами
Білий гніздо орел вив,
А руськими сторонами
Дзвін вічовий гомотів.
Новгорода сила й слава
Світом цілим зголосла,
Києва золота глава
Під небеса ся звела.
Слави дочка величана
На світ цілий сіяла,
Піснь Люмира, піснь Бояна
Голосніше їй гула.
Нині думка йде сумненько,
Темним лісом гомонить,
За Дунай, за Дніпр туженько
Згадка журна лиш летить.
Понад Дністра берег крутий
Гамор галич розлягат,
Там сум душу хапле лютий,
В безвість гадка пропадат.
Городища де бували —
Днесь могили ся звели,
Богів храми де стояли —
Грехіт мохи поросли.
Поза води, поза тихі
З Славов гаразд пробував,
Загудівши, вихор лихий
І сліди їх позмітав.
Красна Ретра з Арконою
Пилом вічним припали,
Діти вірні з матерьою
Десь в безвістях ізчезли…
Де ворони ся злітають,
Колись славний стояв тин,
Тяжкі мраки днесь лягають,
Як на ногах татарин .
Щастя, гаразд з-під могили
Гомоном лиш залітат;
Як слов´яни колись жили —
Журна думка лиш згадат.
Із русина щирой груди
В нобратимий летить край.
Побратимі де суть люди.
Поза Волгу, за Дунай.

читати