Електронна бібліотека/Поезія
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Юність Кайзера
Мій паротяг у далеч гуркотить,
зірвався він з припони постаменту,
і раді голоси, і неповторна мить,
братва чекала слушного моменту.
Летять поля, пластаються під ноги,
голосять склянки, крани і кранти,
немає в мороці мети,
не треба ворохобникам дороги.
Колеса ріжуть степ,
а степ мовчить,
в мінорній зморі,
в листопаді,
в гущині дощів,
гортає тужно в пам'яті віки,
не впізнає наосліп братньої руки.
Колись в його липневому полоні
я був заручений з бджолою,
вона і досі носить мед –
мій скарб, її столітній посаг.
Та з щільників вино зтекло,
вино старої перемоги,
самітниця випещує жало,
жало жалю,
жаги й знемоги.
Я мало пив,
і менше всіх радів,
прокинувсь першим,
і роздмухав топку.
Позаду степ розрізаний скиглів,
товариш вимагав налити стопку.
Стоп-крани холодом печуть долоні,
в степу є бджоли, та нема скарбів.
Я сам тепер лишився у полоні,
мій паротяг скрипить, як сотню літ скрипів.
Гойдається земля,
вколисує у безвість,
а вітер шпарко б'є і забиває дух.
Стискається петля
похміль, вагань і голосів pro трезвість,
розчарувань, мук совісті, задух.
Та щось могутнє озивається у надрах,
братва кишить, шикується по квадрах,
бо там, за обрієм,
виблискуючи щоглами і реями,
новітній Гелеон нам суне навперейми.
І силоміць розплющую запалені повіки,
і висихають очі,
як всихають ріки,
і в жерло Сонця боляче дивиться,
і багряніють лиця.
ГЕНЕЗИС (триптих)
1.Пробудження
Запрошено чимало спин,
вичікують наброди,
на линвах пащекують горобці,
пливе волога пізня насолода.
Господар безупину заховує кінці.
У злісних зойках виплакався день,
плекається зима
в далекому узбіччі.
Тривожним блиском зашарівся сад пісень.
Мерців нема
і півні проспівали двічі.
2.Пришестя
Твоя присутність невідступна,
риплять наскрізні вертикалі.
Триває спів, а пси тримають купна,
благословення по скалі
патьоками стікали.
Повиставляли язики,
плетуть язичницькі вінки,
у мідних казанах розпечені псаломи,
тремтить трава, передчуває псячі лови.
Прийди і обмани,
в клубок живої круговерті
пусти жало добра і смерті,
зніми облуду чи полуду заміни.
3.Пророцтво
На високій межі
проростають ножі.
Виростають сини
у садах конюшини.
Надвечір’я дзвінке, табуни, табуни
затоптали крайнеба,
півсонця сховали площини.
Це непевне знання
заповідане щиро:
колі сіль – надбання,
то весна буде з миром.
Випливає з імли
сяйво чесного бою.
Ми півнеба пливли,
в нас крайсонця з собою.
Мінотаври
Розкошелюбні мінотаври,
Тавриди приспані сини.
З Міноса дзвони і литаври,
у нас печальний травостій весни.
Є понадмірність без причини,
природність без смаку
і дощ.
Самотні діви і мужчини,
приреченість відкритих площ.
Словам запалася свідомість,
у нетрях мріються вогні,
нема куплетів, а натомість –
рик Мінотавра з глибини.
Легіони
Десь блукають у світі
мандрівні легіони.
У полях серед квітів
їм нема перепони.
Сонце схиблене все їм стоїть в головах,
і запікся пилок на солоних губах.
Легіонам не спиться,
скриплять колісниці,
мелють спиці пшеницю,
що в колоссі зерниться.
У світлих печалях
минається літо.
Вже сурми звучали,
вже роси налито.
Спокуса
Вичікує літо
прощення й відліту,
збирає на силі, шикує ряди.
Де перші опали,
відважно ступали,
наступні колишнім дарують сліди.
Для нас із тобою
вродили набої,
в дубів – патронташі точених плодів.
Пласкі перелоги
і посвист облоги,
у згірклих туманах вже пахощі дів.
Не жаль
Не для всіх,
а певно ж – не для всіх –
квітує усміх,
опадає сміх.
Поки на листя опале
не впали осінні дощі,
міліція нас не чіпала,
а Київ каштани лущив.
Київ – каштани, а села – горіхи.
Для сміху чи втіхи
трапляється лихо?
А може воно стається,
коли випадає сніг?
Чи мариться, чи здається,
а сніг, він таки – для всіх.
Коли опадає листя,
на пагорбах видно даль,
долини – пологі й чисті,
і листя чомусь не жаль.
На узбіччі дня
Все ніби вперше – так тривожно
тримати світ на шпилику сумління.
Пече і неохотиться надія кожна,
і втіха вигляда благовоління.
Зривай пісні перестороги,
ти знаєш смак руїни і помсти,
омани двері і брехні пороги,
дороги сорому, якими ще брести.
Все ніби вперше. Пахне полином.
Кохана спить і марить сном.
Свято ножа
Це божевілля затривале.
Згасає літо і палкіш
моє кохання небувале
гартує розум, наче ніж.
Пильніш, ніжніш,
колюччям серця босоніж.
Мене до тями повертає
старого серця давній хист,
а п’яний розум все вертає
на ті круги, де втратив зміст.
Фашист, артист,
тобі назустріч в повен зріст.
Мого чекання хіть завчена
малює контури м’які.
З любистку вийшла наречена.
Бери мій ніж – чуття слабкі!
Перчена, невчена,
мені до парі навіжена.
Яблуко ночі
У чорного яблука ночі
є солодке рожеве осердя,
між
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"