Завантажити

“Не бійся. Іди путею твоєю до Єрусалима, і ти побачиш там, в Єрусалимі, мужа у моїй подобі. I борзо ти впади лицем своїм, і поклонися мужеві тому, і- все, що він скаже тобі, зроби, не переступи слова його, бо в той день, коли переступиш слово його, ти й умреш”.
І, вставши, цар пішов в Єрусалим. І, прийшовши, він запитав ієреїв: “Чи йти мені на Дарія?” І показали вони йому книги Даниїлапророка, і сказали йому: “Ти єси козел, а він — баран, і розіб'єш ти, і візьмеш ти царство його” 13.
Так | чи се не ангел водив Олександра? Чи не він поган побіждав і всіх еллінів-кумирослужителів? Отак і сі погани напущені [на нас] за гріхи наші. Та нехай се відомо буде, що в християн не один ангел, а [стільки], скільки [їх] охрестилося, особливо ж при благовірних князях наших. Хоча [ангели] супроти божого повеління не можуть противитися, але вони ревно молять бога за християнських людей. Як воно й сталося: молитвами святої богородиці і святих ангелів змилосердився бог і послав ангелів на поміч руським князям проти поганих. Як ото сказав він Мойсееві:
“Се ангел мій піде попереду тебе” 14. Як ми ото сказали раніш, знамення це було місяця лютого в одинадцятий день, наприкінці сього вісімнадцятого року.
У РІК 6619[111І]. Вложив бог Володимиру [Всеволодовичу] в серце [добрий намір], і став він говорити брату своєму Святополку [Ізяславичу], спонукаючи його [піти] на поганих весною. Святополк тоді повідав дружині своїй річ Володимирову, але вони сказали: “Не час нині відривати смердів од ріллі”. І послав Святополк [послів] до Володимира, говорячи: “Коли б ми удвох зібралися та про се порадилися б з дружиною”. Послані, отож, прийшли до Володимира і повідали все, що сказав Святополк.
І прийшов Володимир, і зустрілись вони на [озері] Долобську, і сіли в одному шатрі — Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною. І настало мовчання, і сказав Володимир: “Брате! Ти єси старший. Почни мову, як би нам подбати про Руськую землю”. І мовив Святополк: “Брате, ти почни”. І сказав Володимир:
“Як я маю мовити? Адже на мене говоритимуть твоя дружина і моя, кажучи: “Погубить він смердів і ріллю смердам”. Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?” І сказала вся дружина: “Правда, воістину так воно єсть”. І сказав Святополк: “То | я, брате, готов є [іти] з тобою”. І послали вони оба [послів] до Давида Святославича, велячи йому [іти] з собою. І встав Володимир і Святополк, і поцілувалися вони, [прощаючись].
І рушили на половців Святополк удвох із сином своїм Ярославом, і Володимир із синами [Святославом та Ярополком], і Мстислав [Всеволодович] ', і Давид Святославич ї із сином Ростиславом 2, [і] Давид Ігорович 2. І пішли вони, поклавши надію на бога, і на пречистую матір його, і на святих ангелів його.
І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п'ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують 3, і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста.
А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону 4. І одягнулися вони в броні, і виладнали полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, їдучи перед військом, наказав попам 5 своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон 6 святій богородиці. і поїхали [війська] до города, коли настав вечір, — бо [ще] в неділю вийшли [жителі] з города, і поклонилися князям руським, і принесли риби і вина, — і переспали тут ніч. А назавтра, в середу, рушили вони до [города] Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону.
А в п'ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертий день, зібралися половці. і виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на бога і сказали: “Уже смерть нам тут, так станемо кріпкої” І поцілували вони один одного, і, звівши очі свої до неба, призивали вони бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом, [і] падали вони перед християнами. І так переможені були іноплемінники, і упали многі вороги наші супостати перед руськими князями і воями на потоці Дегія.
І поміг бог руським князям, і воздали вони хвалу богові в той день. А назавтра, коли настала субота, празнували вони Лазареве | воскресіння і Благовіщення день, і, воздавши хвалу богові, провели суботу і в неділю вступили.
Коли ж настав понеділок страсної неділі, знову іноплемінники зібрали військо своє,

читати