Завантажити

і дзвони дивного звуку. Таких ото не було в усій землі.
У Берестії ж звів він башту кам'яну, [таку] висотою, як і каменецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильницю срібну, і хреста воздвижального тута положив.
І багато інших добрих діянь учинив він за живоття свого, які славляться по всіх землях.
А тута ми положимо кінець Володимировому княжінню. Коли ж сього благовірного князя Володимира, нареченого у святім хрещенні Іваном, сина Василькового, покладено в гроб і лежало в гробі тіло його незапечатане від одинадцятого дня місяця грудня до шостого дня місяця квітня, то княгиня його не могла заспокоїтися. І от, прийшовши з єпископом Євсигнієм і з усім крилосом [і] одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили бога і опечатали гроб його місяця квітня в шостий день, у середу страсної неділі.
 
Початок княжіння великого князя Мстислава у Володимирі
 
У рік 6797 [ 1289]. Коли ж Володимира покладено в гроб, то брат його, князь Мстислав, не встиг на погреб тіла брата свого Володимира, а приїхав опісля з боярами своїми і зі слугами. І поїхав він у єпископію, до святої Богородиці, де ото похований був брат його Володимир, і плакав над гробом його плачем великим вельми, як по отцю своєму, по королю [Данилу]. А коли заспокоївся од плачу, то став він розсилати залогу по всіх городах.
Але коли він мав намір послати [залогу] до Берестія, і до Каменця, і до Більська, то прийшла йому вість, що вже залога Юрієва в Берестії, і в Каменці, і в Більську.
Берестяни бо вчинили були коромолу: коли іще Володимир-князь був недужий, то вони, поїхавши до Юрія-князя, цілували [йому] хреста на цім, кажучи: “Як не стане стрия твойого, то ми твої і город твій, а ти — наш князь”. А коли Володимир преставився 450 і Юрій почув вість про стрия свого [Мстислава], то в'їхав він у Берестій і став княжити в ньому за порадою нерозумних своїх бояр молодих і коромольників-берестян.
Мстиславу тоді сказали бояри його і братові бояри 451: “Господине! Синовець твій велику соромоту положив на тебе. [Берестій] тобі дав бог, і брат твій, і молитва діда твойого і отця твойого. Ми можемо, господине, навіть голови свої положити за тебе, і діти наші. Піди сперва займи городи його Белз і Червен, а тоді підеш до Берестія”. Але князь Мстислав був м'якосердий, і сказав він боярам своїм: “Не дай мені бог того вчинити, щоби мені пролити кров неповинную. А я [Берестій] добуду з божою поміччю і благословенням брата свойого Володимира”.
І послав він послів до синівця свого, так кажучи: “Синівче! Коли б ти мені не був у тім поході і не чув ти. А ти сам чув гаразд, і отець твій, і рать уся чула, що брат мій Володимир дав мені землю ісвою всю | і городи, по своїм животті, при цесарях і при його рядцях 451. І він вам сказав, і я теж [вам] сказав. Якщо ти чого єси хотів, чому єсь тоді зо мною не говорив при цесарях? Скажи-но мені се: чи сам ти єсь у Берестії сів, своєю волею, а чи за велінням отця свойого, щоб мені відомо було. Не на мені ж та кров буде, а на винуватому, бо за правим — бог помічник і хрест чесний. Я ж маю намір підняти татар, а ти — сиди. Якщо ти не поїдеш добром, то злом тоді поїдеш-таки”.
Після цього послав він до брата свого до Льва єпископа свого володимирського [Євсигнія], кажучи йому: “Жаліюсь я, — скажи, — богові і тобі, тому що ти мені, — скажи, — єсь за волею божою брат, ти мені єсь старший. Скажи мені, брате мій, по правді: чи своєю волею син твій сів у Берестії, а чи за твоїм повелінням? Якщо буде, що за твоїм повелінням він се вчинив, то осе я тобі даю знати, брате мій, не таячись: послав єсмь я привести татар, а сам споряджаюся. Хай як мене бог розсудить із вами. Але не на мені та кров буде, а на винуватім, а на тім, хто неправо вчинить”.
Лев же убоявся цього вельми, бо іще йому не зійшла оскомина [од] Телебужиної раті, і сказав він єпископу брата свого: “Син мій, — скажи, — не з мойого відома се вчинив, — се один бог відає, — а своїм молодим умом учинив. Об сім, — скажи, — брате мій, ти не журись. Шлю я до нього, нехай поїде геть із города син мій”.
Єпископ тоді приїхав до Мстислава і став переповідати річ братову, і Мстиславу до вподоби було се. Після цього ж Мстислав уборзі послав гінців услід за Юрієм, князем пороським, велячи вернути його назад, бо послав він був його привести татар на синівця свого, — тоді бо Юрій пороський служив Мстиславу, а спершу служив він Володимирові.
Почувши ж це, Лев-князь послав [боярина] свого Семена Дядьковича до сина свого з твердими словами, кажучи йому: “Поїдь геть із города, не погуби землі. Брат мій послав привести татар. А як не поїдеш ти геть, то і я буду помічником брату своєму Мстиславу проти тебе. Якщо мені буде смерть, — по своїм

читати