Завантажити

І Мстислав обіцявся Володимиру, так кажучи: “Брате мій! Радо я задля тебе приймаю [його] з приязню під свою руку. А в обиді його дай мені бог голову свою зложити за нього”.
І після цього прислав Мстислав [посла] до Володимира, кажучи йому: “Хотів би я зустрітися з Кондратом. Та покладаюсь я на бога і на тебе, як ти мені повелиш”. І Володимир сказав: “Зустрінься з ним”. Мстислав тоді послав посла свого до Кондрата, кажучи: “Хочу я зустрітися з тобою. Приїдь до мене”. І приїхав посол Мстиславів до Кондрата, передаючи мову Мстиславову i Володимирову, і зрадів він цьому.
Після цього поїхав Кондрат до Мстислава і приїхав у Берестій, а потім приїхав у Любомль. [І] сказали Володимиру слуги його, мовлячи: “Брат твій, господине, приїхав, Кондрат”. Він тоді велів йому прийти до себе. І Кондрат прийшов до Володимира, де ото лежав він у болісті своїй, тяжко страждаючи, і, ввійшовши, поклонився йому, і плакав сильно, бачачи болість його і упадок тіла його гарного.
Поговоривши ж із братом про багато речей, що про них ми попереду писали, пішов він на подвір'я, а Володимир прислав коня йому свого доброго. І, пообідавши, поїхав він до [города] Володимира, а з Володимира поїхав до Луцька.
500 Коли ж прибув він до Луцька, то Мстислав перебував не тут, а поблизу города, в одному місці, за назвою Гай. Місце ж те гарне було на вигляд і забудоване різними хоромами, і церква була в нім пречудова, що красою сіяла, — тим-то вгодно було князеві перебувати в ньому.
І поїхав Кондрат із Луцька в Гай. Мстислав же зустрів його з боярами своїми і зі слугами і прийняв його з честю і з приязню під свою руку, згідно з братовим словом, з Володимировим, так кажучи: “Як за тебе дбав брат мій, і шанував, і обдаровував, то мені дай бог так само дбати за тебе, і шанувати, і обдаровувати, і стояти за тебе у твоїй обиді”.
І після цього стали вони веселитися. І Мстислав, обдарувавши Кондрата кіньми гарними і в сідлах у чудових, і одежами дорогими, і інші дари многі давши йому, одпустив тоді [його] з честю.
А по від'їзді Кондратовім із Любомля примчав [сюди] Яртак лях із Любліна. І сказали Володимирові: “Яртак приїхав”. Та не велів він йому перед себе [прийти], а сказав княгині своїй [Ользі]: “Іди 394 розпитай його, з чим він приїхав?” Княгиня тоді послала посла по нього. І він прийшов уборзі, і стала вона питати його: “Князь тобі мовить: “З чим ти єсь приїхав? Розкажи”. Він же став розповідати: “Князь Лестько мертвий, — і Володимир, зжалившись, розплакався за ним 395, — а прислали мене люблінці. Вони хотять князя Кондрата. Княжити у Кракові. Тож найборжій я хочу знайти Кондрата, де він буде”. І княгиня, увійшовши [до князя], повідала мову Яртакову, а Володимир звелів дати під нього коня, бо його коні пристали були.
І погнав він уборзі, і знайшов його, [Кондрата], у Володимирі, і став мовити Кондратові: “Князь Лестько мертвий. А прислали мене люблінці. Поїдь княжити до нас, до Кракова”.
Кондрат, отож, возвеселився серцем і возрадувався душею за княжіння краківське. І поїхав він уборзі, і приїхав у Любомль: хотів бо він поговорити з братом [Володимиром] про це, аби він йому якось порадив. Але Володимир не велів йому до себе прийти, а сказав княгині своїй: “Іди ж поговори з ним та одряди його. Нехай їде звідси, бо в мене йому нічого робити”. Княгиня ж, [поговоривши з Кондратом і] ввійшовши [до князя], повідала мову Кондратову: “Брат тобі, господине, мовить: “Пошли зо мною [ свого Дуная. Щоб була мені честь”. І поїхав він уборзі до Любліна.
Та коли приїхав він до Любліна, то заперли ляхи город, а Кондрата не пустили до себе. І став Кондрат на горі у монахів, і послав [послів] до городян, так кажучи: “Нащо ви мене есте привели, а нині город єсте передо мною заперли?” І городяни сказали: “Ми тебе не привели і не слали по тебе. А голова нам — Краків. Там же і воєводи наші, і бояри великі. Якщо ти княжитимеш у Кракові, то ми готові, твої”.
А після цього сказали Кондратові [слуги його]: “Рать іде до города”. Вони бо думали, що [то] рать литовська, і пополошилися. І вбіг Кондрат у башту до монахів з боярами своїми і слугами, і Дунай, [воєвода] Володимирів, із ними. Та коли військо прийшло до города, вони впізнали, що [це] руська рать.
Кондрат тоді запитав ратників: “Хто єсть воєвода в сій раті?” І вони сказали: “Князь Юрій Львович”. Він бо хотів собі Любліна і землі Люблінської.
І приїхав Юрій до города, але городяни не оддали йому города і споряджалися сильно на бій. Юрій тоді збагнув обман їх. Вони тим часом говорили: “Княже! Хвацько ти їздиш, [а] рать із тобою мала. Приїде ляхів багато — сором тобі буде великий”.
І Юрій, почувши ці слова од них, розпустив дружину свою пустошити. І взяли вони здобичі багато, а хліба попалили і села. І не зосталося [нічого] навіть у лісах, а все спалено було воями. І тоді вернувся він до себе із множеством здобичі — і челяді, і скоту, і коней.
А Кондрат поїхав до себе, діставши

читати