Завантажити

тому, чиєї влади ваші душі
признати більш не можуть, проти кого
боротись вам велить сумління ваше!
Чи так я зрозумів тебе, мій отче?
Є п и с к о п
Так, лиш одно додати мушу я:
ми боремось в терпливості й покорі.
Н е о ф і т — р а б
(у палим голосом)
І знов нічого я не розумію:
боротися в покорі. Що се значить?
Є п и с к о п
Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покірно всі податки,
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них, а тільки князю тьми
ні жертви, ні поклонів не даємо.
Н е о ф і т — р а б
А хто ж такі той кесар, тая влада?
Хіба ж вони не слуги слуг того,
кого ви князем темряви назвали?
Є п и с к о п
В той час, як служать ідолам, а в інший —
вони начальники, від бога дані.
Н е о ф і т — р а б
Від бога? Від якого?
Є п и с к о п
Бог єдиний
на світі є: бог Слово, бог Любов.
Бог триєдиний: Батько, Син і Дух.
Н е о ф і т — р а б
То се він дав і кесаря, і владу
преторіанську та патриціанську,
і владу над рабами багачів?
Є п и с к о п
"Нема на світі влади, окрім тої,
що йде від бога". Бог є цар і пан
над усіма владиками земними,
вони в його руці, і він помститься
над ними за неправду, а не ми.
"Мені належить помста", — каже Вічний.
Н е о ф і т — р а б
Коли ж та помста?
Є п и с к о п
Хто збагнути може шляхи господні?
Н е о ф і т — р а б
Може, аж тоді,
як царство боже стане по всім світі,
коли Христос на землю вдруге прийде?
Є п и с к о п
Тоді напевне буде божий суд.
Н е о ф і т — р а б
А потім що?
Є п и с к о п
Одна отара буде,
єдиний пастир.
Н е о ф і т — р а б
А при нім не буде
помічників, намісників господніх,
ніяких тих начальників над нами?
І вже тоді не будуть більше люди
у думці вільні, а в житті раби?
Є п и с к о п
Не знаю, сього слова нам не дано
від господа Христа й його посланців.
Н е о ф і т — р а б
Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи,
те царство боже, не приходить!
С т а р и й р а б
(з невимовним жахом)
Боже!
Рятуй нас від гріха! Що він говорить?
Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.
Є п и с к о п
(підіймає руку вгору. Дужим голосом)
Мир, браття, вам!
(До неофіта-раба).
Покайся, нечестивий!
візьми назад слова ті необачні,
бо гірш тобі на тому світі буде,
аніж на сьому. Хто на сьому світі
не хоче царства божого вбачати,
той втратить і небесне царство боже
і буде вергнутий в геєну люту,
де пломінь невгасимий, плач і скрегіт
і де робак довіку точить серце.
Н е о ф і т — р а б
(палко)
Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне
мене геєною лякаєш. Маю
геєну ту щодня і щогодини,
навколо себе чую плач і скрегіт,
щодня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас
шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні
і марну мрію про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
від першого до другого пришестя,
а може, й далі. Може ж, і по смерті
у тім небеснім вашім царстві божім
довіку буде так, як тут до часу, —
безплотні душі ваші будуть вічно
терпіти і "боротися в покорі".
Сей рабський дух
(на старого раба)
і там служити буде
не тільки зо страху, а й по сумлінню
душі патриціанській можновладній,
сей
(на крамаря)
буде важити добро і зло
і чистоту по часточках вділяти,
сей
(на диякона)
раз на тиждень буде роздавати
духовну страву отакій голоті,
як хоч би й я, а ми вже, злидарі,
стоятимем тихенько та покірно,
немов старці перед багатим паном,
ждучи, який нам знак подасть єпископ,
чи він хоч слово мовити дозволить,
а може, нам звелить співати гімни
єдиному цареві всіх царів
і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще
було б мені в самій геєні вічній,
ніж у такому рабстві безнадійнім,
з якого й смерть вже визволить не може.
Є п и с к о п
(що вже скільки раз намагався перервати ту мову
і стукав патерицею об землю, гнівним
і грізним голосом покриває слова неофіта-раба)
Геть, відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов
бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,
з якої виліз на погибель душам!
Н е о ф і т — р а б
Ні, ти мене не смієш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повіривши обітниці лукавій,
немовби тут знайду любов, і спокій,
і вічнеє життя. А ви забрали
остатній спокій і любов остатню
навіки отруїли, і тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить гріх, я тільки знав нещастя, —
а ви мене навчили, що то гріх
і нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покінчаються всі муки, —
а ви мені відкрили ціле пекло
в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону
від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх,
так научіть мене їх боронити,
а не дивитись, опустивши руки,
як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя,

читати