Завантажити

зопалу.
(До Лукаша).
Чого ж ти
по світляки погнався на болото?
Хіба ж вони по купинах сидять?
Л у к а ш
Та то якісь були такі летючі!
Л е в
Еге! то знаю ж я! То Потерчата!
Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра
щеняток-ярчуків, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
 
Г о л о с к и П о т е р ч а т
(озиваються жалібно, подібно до жаб'ячого кумкання)
Ні, ні, дідуню!
Ні, ми не винні!
Ми в драговинні
ягідки брали.
Ми ж бо не знали,
що тута гості,
ми б не зринали
із глибокості...
Ой нене, сум!
Нум плакать, нум!
Л е в
Чи бач, як знітилась невірна пара,
відьомський накоренок! Та нехай,
я вже дійду, хто винен, хто не винен!..
(До Лукаша).
А що, небоже, чи не час додому?
Ходім помалу.
(До Мавки).
Будь здорова, дівко!
М а в к а
Ви завтра прийдете? Я покажу,
де є хороше дерево на хату.
Л е в
Я бачу, ти про все вже розпиталась.
Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик,
та й вам до нас прийдеться привикати.
Ходімо. Прощавай!
(Рушає).
М а в к а
(більш до Лукаша, ніж до Лева)
Я буду ждати!
 
Лукаш відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці, безгучно її цілує і, догнавши дядька, іде з ним у ліс.
 
М а в к а
(сама)
Коли б ти, нічко, швидше минала!
Вибач, коханая! Ще ж я не знала
днини такої, щоб була щасна
так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна!
Чом ти, березо, така журлива?
Глянь, моя сестронько, таж я щаслива!
Не рони, вербо, сліз над водою,
буде ж, матусенько, милий зо мною!..
Батьку мій рідний, темненький гаю,
як же я ніченьку сюю прогаю?
Нічка коротка - довга розлука...
Що ж мені суджено - щастя чи мука?
 
Місяць сховався за темну стіну лісу, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Нічого не стало видко, тільки жевріє долі жар, позосталий від огнища, та по вінку із світляків знати, де ходить Мавка поміж деревами: вінок той ясніє то цілим сузір'ям, то окремими іскрами, далі тьма і його покриває. Глибока північна тиша, тільки часом легкий шелест чується в гаю, мов зітхання у сні.
 
ДІЯ ІІ
 
Пізнє літо. На темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть. Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом.
На галяві вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій - жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галяві чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки - десь пасеться товар. Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію [мелодії № 11, 12, 13].
 
М а т и Л у к а ш е в а
(виходить з хати й гукає)
Лукашу, гов! А де ти?
Л у к а ш
(виходить з лісу з сопілкою і мережаним кийком у руках)
 
Тут я,мамо.
М а т и
А чи не годі вже того грання?
Все грай та грай, а ти, робото, стій!
Л у к а ш
Яка ж робота?
М а т и
Як - яка робота?
А хто ж обору мав загородити?
Л у к а ш
Та добре вже, загороджу, нехай-но.
М а т и
Коли ж воно, оте "нехай-но", буде?
Тобі б усе ганяти по шурхах
з приблудою, з накидачем отим!
Л у к а ш
Та хто ганяє? Бидло ж я пасу,
а Мавка помагає.
М а т и
Одчепися
з такою поміччю!
Л у к а ш
Сами ж казали,
що як вона глядить корів, то більше
дають набілу.
М а т и
Вже ж - відьомське кодло!
Л у к а ш
Немає відома, чим вам годити!
Як хату ставили, то не носила
вона нам дерева? А хто садив
города з вами, нивку засівав?
Так, як сей рік, хіба коли родило?
А ще он як умаїла квітками
попідвіконню - любо подивитись?
М а т и
Потрібні ті квітки! Таж я не маю
у себе в хаті дівки на виданню...
Йому квітки та співи в голові!
Лукаш знизує нетерпляче плечима і подається йти.
Куди ти?
Л у к а ш
Таж обору городити!
(Іде за хату, згодом чутно цюкання сокирою).
 
Мавка виходить з лісу пишно заквітчана, з розпущеними косами.
 
М а т и
(непривітно)
Чого тобі?
М а в к а
Де, дядино, Лукаш?
М а т и
Чого ти все за ним? Не випадає
за парубком так дівці уганяти.
М а в к а
Мені ніхто такого не казав.
М а т и
Ну, то хоч раз послухай - не завадить.
(Прикро дивиться на Мавку).
Чого ти все розпатлана така?
Нема, щоб зачесатись чепурненько -
усе як відьма ходить. Нечепурно.
І що се за манаття на тобі?
Воно ж і невигідне при роботі.
Я маю дещо там з дочки-небіжки,
піди вберися - там на жердці висить.
А се, як хоч, у скриню поклади.
М а в к а
Та добре, можу й переодягтися.
 
(Іде в хату. Звідти виходить дядько Лев).
 
М а т и
Хоч би подякувала!
Л е в
Що ти, сестро,
так уїдаєш раз у раз на дівку?
Чи то вона тобі чим завинила?
М а т и
А ти, братуню, вже б не відзивався,
коли не зачіпають! Ти б іще
зібрав сюди усіх відьом із лісу.
Л е в
Якби ж воно такеє говорило,
що тямить, ну, то й слухав би, а то...
"відьом із лісу"! - де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах...
М а т и
То вже ти
на тому знаєшся... Та що ж, принаджуй
ту погань лісову, то ще діждешся
колись добра!
Л е в
А що ж? таки й діжду.

читати