Намальовані

 

Намальованими сприймаємо колір тонше

намальованими сприймаємо все у розрізі

 

У розрізі

тонкі що аж світимось

 

Сливки зробились такими синіми

що до них летіли птахи

і в синьому ховались

а ти з’їла сливку

і от твої губи уже не впіймати

 

Який твій третій колір

який твій розріз найбільший

 

Груші зробились такими жовтими

що треба мружитись

а ми гріємся

 

Найменші розрізи зі струмом

найкращі кольори всередині

 

Вишні зробились червоними

як рани

лікуємо вишню

 

Найкращі вигини всередині

найбільші розрізи гарячі

 

Яблука зробились такими зеленими

наче вікна трави

відчиняємо вікна

щоб знаходити брунатних чоловічків трави

 

Розріж мене тут

знайди мій п’ятий колір

вдар мене струмом

я намальований тут біля тебе

Інструменти тепла

 

Бобри сточили нас і загатили річку

лежимо слухняно у воді піднімаємо рівень води

зупиняємо течію

 

А скільки із нас можна було б зробити інструментів тепла

 

Тепер тільки слухати прозору тонку сопілку горизонту

бубон сонця з золотими калатальцями

 

А річкова риба бачить у нас чудовий ткацький верстат

стрибає човниками між нитками води

скоро буде чим укритись

 

Діти що біжать до річки не звертають на нас уваги

плещуться хлюпочуть псують візерунки на покривалі води

та й якби побачили нас то не впізнали б

 

Ніяк не можуть нами бобри натішитись

обіймають маленьких бобренят і розповідають

де знайшли і як сточили

 

Ми гілками зчепились

ми вкрились водою

 

Тепер тільки слухати валторни і туби хмар

тільки скрипки та альти перелітних птахів

 

Бобер плескає хвостом по воді

а наші волинки сердець виграють одна одній сонні мелодії

Сніг

 

Щороку з приходом зими

видруковую на папірці усі вірші

які носив у голові впродовж року

один на одний один на одний

створюючи щось подібне до снігових заметів

 

Бо ніхто так не любить сніг як ти

ніхто так йому не радіє

 

Я виліплюю снігових нас

а ти відламуєш з дахів бурульки про кохання

щоб не пробили нам голови

 

Чую крижані дзвоники твоїх очей

що прив’язані прозорими нитками

до гілочок твоїх брів

про що вони дзвенять

 

Ти принесла у цю білизну

п’ятипелюсткові квіти рук

сніг-пилок сиплеться до голівок твоїх квітів

широко розкритих

і від цього вони ще більше розпускаються

 

І тільки й чути від тебе

поглянь

подивись

а там

а тут

яка краса

який сніг

 

Усі дерева цвітуть снігом

усі дерева вкриті мохом снігу

але мох снігу підступний

не вгадаємо де північ де південь

ми загубились

 

Ось на березі достигають снігові яблука

на липі достигають груші

горіхи на тополях на кленах сливи

 

Сніг сніг сніг сніг

сніг сніг сніг

 

Тільки потім він тане

і ти знову вважаєш що не пишу тобі віршів

Свічка

 

Я приніс гарячу пір´їну

що із себе нитку виймає

і у вушко темряви вставляє

ти пір´їна чи котушка

 

Голка темряви лежить

а ми з тобою хрестиком вишиті

а все довкола гладдю вишите

чорним на чорному

але підносиш пір´їну

і все набуває кольору

ти пір´їна чи пензлик

 

Я світлу пір´їну приніс

чотириколірну

синеньку

сірувату

жовту

жовтогарячу

і кожний колір світло віддає

 

Я приніс пір´їну що плаче

теплими сльозами плаче

ти пір´їна чи надто щаслива дівчина

 

Я приніс пір´їну що меншає

плаче і меншає

віддає світло і меншає

надає кольору і меншає

виймає із себе нитку

у вушко темряви вставляє і меншає

 

Я гарячу пір´їну приніс

я світлу пір´їну приніс

бо не зміг зловити воскову пташку

що моток ниток проковтнула

тільки пір´їну вирвав

але й вона вже маленька зовсім

Із залізної долоні

 

Кільце криниці вкрилося тріщинами

але довга рука ще дотягується

і дістає мені води

я дивлюсь на маленького себе

він каже що бачить себе у моєму оці

заплющую око і не ловлю себе

можливо не те

заплющую інше око і залишаюсь у темряві

дотягуюсь губами до води у залізній долоні

намагаючись випити себе

 

Чевез поле чевез ліс

мокву мовкву заєць ніс

хлюпотить моїм голосом вода

я відкриваю очі і бачу маленького себе у залізній долоні

 

Морква мокра від водиці

бо обмита у криниці

підхоплюю я

маленький я у відповідь усміхається

і продовжує

 

Мокву мовкву заєць ніс

чемному хлопчині

а мені він не пвиніс

бо я плакав нині

 

Не шкодую маленького себе

випиваю його із залізної долоні

 

Кільце криниці вкрите тріщинами

наче крильця зоряниці

порожня залізна долоня

і тільки я

Три рибини і ласиця

 

Глек у білий горошок

фарба лущиться і відпадає

яблуня як глек у білий горошок

 

У клітці для кролів

яких уже давно не було

ще й досі лежала солома

дудочками тепла

придивившись я помітив що клітку облюбувала ласиця

бо дверцята були незачинені

 

Коли підходив ближче

ласиця стрепенулась і почала тікати

тікати невидимим бікфордовим шнуром

чомусь почав бігти за нею

 

Прошмигнула крізь штахети на город

на середині городу коли її нагнав

вона зупинилась засичала показавши зуби

і знову тікати

а я лишився стояти посеред городу

чи то кукурудзою

чи то колоском ячменю

 

Потім пішов у ту сторону куди побігла ласиця

до озера яке майже пересохло

риба ще хлюпотіла і її можна було ловити руками

риба хлюпотіла аплодисментами

я поклав у озеро яблуко з яким сюди прийшов

наче з білетом

з трьома окунцями повернувся додому

 

Після обіду здер усю фарбу з глечика

і намалював на ньому три рибини і руду ласицю

У човні

 

Вовки прокушують горло-гирло

і кров п´ють досить холодну

що є нормальним для жертви

а ми в човні котрий медальйоном на її грудях

на диво спокійних тепер

і нам спокійно з тобою і ця чиста навіть прозора кров не бентежить

 

Ні вовка не помічаємо ні гарчання їхнього не чуємо

і повітря вдихаєм чисте навіть солодке

і повітря чисте але не прозоре бо тільки тебе вдається розгледіти

не прозоре ба навіть густе бо чую тільки твоє дихання

 

Тільки дихання твоє чую і як змерзли крихітно

пальчики на твоїй ніжці

і запах твій так близько

ба навіть на моїх руках коли повернусь додому

і тобі вже час вовки розбіглись

напевно боялися зникнути

у нашому з тобою повітрі

Камінь дощу

 

Під ранок здійнявся дощ

ти ще спала й світилася зеленим

 

Я пішов за метеликами дощу

щоб знайти і врятувати ранкові квіти

бо квіти зовсім не гарні

поки їх не дарувати

 

Приніс тобі жовті білі і сині

і виявив що якби проліски горіли червоним

то твої щічки мали би бути снігом

з-під якого скоро проб’ються такі проліски

 

Під ранок здійнявся дощ

а в тебе під шкірою на шиї дзвеніло срібне калатальце

 

Я пішов за зміями дощу

які привели до яблук

вони ще не достигли

але я знайшов одне

воно здавалося стиглим

 

Коли приніс тобі то згадав

як ти співала мені

і пісні лоскотали мені щоку і вухо

й мене всередині

тепер коли чую ті пісні то знаю

що їх співають неправильно

не так як ти

 

Під ранок здійнявся дощ

а твої брови були як середньовічна в’язь

 

Я пішов за птахом дощу

і побачив кущі малини

нарвав тобі тільки жменю

щоб не почавити

 

Ти їла по одній

і всміхалась

але я раптом згадав сльози

ті сльози вони твої

і вони гарні

їх не можна витирати

 

Під ранок здійнявся дощ

а в тебе з-під повік пробивався чорний вогонь вій

 

Я пішов за каменем дощу

я уподібнився каменю дощу

щоби повернутись

Звідки тече ріка

 

Коли ношу тебе на руках

ти думаєш я поклав земну кулю до кишені

наче ключі

 

Коли ношу тебе на руках

ти думаєш мене намотало на вранішню хмарку

 

Коли ношу тебе на руках

ти думаєш я велика телефонна слухавка

 

На високому горбі

вкритому ще зеленою травою

видивляюсь звідки ріка тече

але у прозорий світанок

хтось долив молока

 

Насправді й поняття не маю

що там собі думаєш

коли ношу тебе на руках

Подарунок

 

Колись до тебе прилітали квіти

сідали на твої долоні

і ти ставила їм воду

щоб могли помочити лапки

 

Потім знаходила замерзлих звірят

і вигрівала їх тополиний пух

у себе під ковдрою

 

А зараз мої губи

зірвались і полетіли у твої долоні

 

А зараз мої губи

замерзлими звірятами заховались

у тебе під ковдрою

 

Саме тому зараз мовчу

і не можу вигадати тобі подарунка

читати