Завантажити

як про грандіозну вселенську виставу, чиїм автором і режисером є сам Господь... Та найпевніше, Сковорода сказав би, що був на цьому світі всього лиш безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах. Принаймні вже під кінець життя, у розкішно-бароковій містерії «Боротьба архистратига Михайла із Сатаною», філософ уперше й востаннє змалював сам себе якраз у цьому образі. Начебто Божі архангели, умостившись гуртом на веселці, дивляться згори на землю й бачать там, праворуч від усілякого метушливого люду, самотнього мандрівника Сковороду: «Веселими ногами та місцями він простує із жезлом і тихо наспівує... Співаючи, кидає оком то направо, то наліво, а то й на все видноколо; спочива як не на узвишші, так біля джерельця або на зеленій траві; ласує нехитрими ласощами, сам надаючи їм смаку, немовби добрий співак простій пісні. Він солодко спить і втішається Божими видивами вві сні й наяву. А на ранок прокидається бадьорий і сповнений надій... День йому — то цілий вік, що схожий на тисячоліття, і він не проміня його навіть на тисячу нечестивих літ. По-світовому, він — найнікчемніший жебрак, а от по-Божому — найбільший багатій... Цей мандрівник ходить ногами по землі, та серце його... перебуває на небесах і насолоджується».
Людські очі — не янгольські. Десь під цю ж таки пору літнього Сковороду бачив у Харкові вже згаданий Федір Луб’яновський. Він запам’ятав його високим на зріст чоловіком у сірому байковому сюртуці та смушевій шапці, з подорожньою палицею в руках, що розмовляв простою слобожанською говіркою. Його рухи були трохи втомлені, а на обличчі лежала печать якогось особливого смутку. За плечима цього дивного мандрівника було вже чимало житейських доріг...

1 Тут і далі Сковороду та інших авторів цитую у власному перекладі; чужі переклади зазначаю окремо.

---------------

------------------------------------------------------------

---------------

------------------------------------------------------------

читати