Завантажити

– Що ж… розумний крок… з твого боку.
– Ну, не на тобі ж мені одружуватися. Ти сама подумай – санітарка і я, що це за пара? Як вода та олія – не змішаються, скільки не колоти. А Стася – хороша партія для мене. Цілком. І вигідна, так. Чому це має бути погано?
– Це чудово. Я вас вітаю. Скажи мені, куди послати квіти? – ледь зібралася з силами на якийсь коментар Дарина.
– Дарусю, це не похорон. Будь розважлива. Я не хочу більше морочити тобі голову. Тобі вже тридцять, мусиш влаштувати якось своє життя. Подумати про шлюб з рівнею. З медбратом там, чи, може, з охоронцем. Ти зависоко літаєш, люба. Думаєш, що популярність – це лише усмішки та доброта. А це ще й праця, дорогенька моя. Тяжка праця. Треба витримувати певний рівень. Ти до нього, вибач, не дотягуєш.
– Так, і ти мене вибач. – Гідно відповіла дівнина.
– За що?! – здивувався Ігор.
– Ну, що не дотягую… Ігоре, – чомусь здалося конче важливим дізнатися про це, і то негайно, – а вона красива? Твоя Стася Палій – вона гарна?
– Я тебе благаю, ну яке, яке це має значення? – виведений з рівноваги, Ігор дозволив собі те, чого раніше ніколи не дозволяв, а саме крик. – При чім тут врода? Хто тобі сказав, що це важливо? Ти казок в дитинстві перечитала? Що з тобою, га? Жіноча врода в шлюбі важить менше, ніж карат! Нічого вона не варта! Головне – це взаємоповага й спільні інтереси.
– Стася цікавиться пластичною хірургією? – несподівано для самої себе, іронічно запитала Дарина.
– Я не зобов’язаний слухати цю маячню, – пихато сказав Ігор. – Якщо бажаєш поводитись, як маленька – прошу дуже, але без мене.
Він почав підводитись – дуже повільно чи то просто так здавалося знекровленій Дарині? Її охопила глибока апатія, схожа на відчуття від уколу новокаїну, і лише неслухняні губи ніяк не могли вгамуватися.
– Ні, стривай. Ще одне. Вона і ти… ви з нею… словом, ви були… близькі?
Ну от. Ляпнула-таки. Язик мій – ворог мій. Зараз він скаже «так», і вона помре від болю.
– Звісно, ні, – запевнив Ігор. – Вона себе шанує. Порядна дівчина з порядної родини, а не якась там потіпака.
Господи, Боже милий… краще б він сказав «так».
– А-а-а… – не сказала, а радше квакнула Даруся, та не змогла закінчити фрази. Погляд Ігоря був зараз саме розуміння.
– Не трудися. Я знаю, що ти хочеш спитати. А як же ми з тобою, так? Але «нас із тобою» не існує. Немає у природі такої сполуки. Просто я мужчина, маю певні потреби, і вдовільняю їх. Усе просто.
Дарина закрила очі.
От якби ніколи більше не бачити ані світу білого, ані цього вродливого, холодного лиця, – промайнула спокуслива думка десь на межі свідомості. – Якби… однак вона мусить дивитися правді в лице.
Пригадалися їхні обійми на кушетці у кабінеті чергового лікаря, або у вільній палаті, завжди квапливі, ніби вкрадені; хвилини близькості, що так і не принесла їй щастя. Може тому, що це була несправжня близькість. Нічого особистого, тільки секс. І ще Дарці згадалося, що Ігор ніколи не запрошував її до себе. Ми й так постійно бачимося на роботі, кицюню, – казав він їй завжди.
Мало хто водить додому повій. А особливо – безкоштовних повій. Санітарок, з якими «вдовольняють потреби». Які стають рівнею хірургам тільки у горизонтальному положенні. – мов ляпас вдарила думка.
Дарина рвучко підвелася. Її зіниці здавалися уламками зеленої смальти на смертельно блідому обличчі. Цього Даруся, звичайно, не бачила, проте відчувала, як терпнуть руки і ридання рветься з грудей. Те ридання, якого він не мав почути.
– Шкода, що різниця у нашому соціальному статусі не хвилювала тебе так сильно три роки тому, коли ти вперше облапуава мене на своїй кушетці, – різко кинула Дарина.
– Це конче називати так вульгарно? – обурився Ігор.
Дарина похитала головою. Вийшло невдало, бо голова негайно пішла обертом, не гірше від дзиґи. Накотила нудота, такою потужною хвилею, що дівчині здалося – ще мить, і її таки знудить. Але минулося. Вона ще знайшла у собі сили для останнього акорду.
– Секс без любові – вульгарний, як ти його не назви. І… я маю для тебе новину, Ігоре, ти не мужчина. Плюнь межи очі тому, хто сказав тобі, що це так, бо він збрехав. Безсоромно збрехав.
Біль нарешті прорвався назовні слізьми, нестримними риданнями. Дарку затіпало так, ніби хтось щодуху трусив її за плечі, і, не бажаючи, щоби хтось, а особливо Ігор, бачив, як сильно вона страждає, дівчина вибігла з кав’ярні так швидко, як тільки змогла.

читати