Електронна бібліотека/Проза

ВіршіХристр Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Завантажити

Повість-казка / переклад з польської Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2019. – 128 ст.

https://urbino.com.ua/p1076192699-lopushane-pole.html

Кротя

Коли Магдина сестра повернулася з лікарні, але Магда не вийшла, як звичайно, на подвір’я зі скакалкою, стало зрозуміло, що операція не вдалася.

Ще місяць тому, у день, коли робили операцію, усі дівчатка з подвір’я сиділи на лавці, стиснувши кулачки, і не розтискали їх навіть тоді, коли з гілки здоровенної старої верби падала велика жирна гусениця й м’яко приземлялася на коліна чи плечі. Дівчаток на лавці було небагато, лише п’ятеро, а якби Магдина сестра прозріла, їх стало б уже шестеро, шестеро, щоб бавитися в піжмурки, у принцес та багато чого іншого.

Коли до сірого триповерхового будинку під’їхала машина швидкої допомоги, і звідти по черзі вийшли Магдина мама, Магда й жінка в білому халаті, яка вела за руку Магдину сестру, навіть Найсміливіша не наважилася підійти й запитати, чи все гаразд. Бо Магдина мама виглядала так, наче мала от-от розплакатися, а Магда не вийшла на подвір’я, хоча годинник Найменшої показував рівно п’яту годину.

У понеділок Магда не прийшла до школи, а до вчительки природознавства хтось подзвонив просто на уроці, і вона відповіла на дзвінок, чого раніше ніколи не траплялося.

– Пані вчителько… – почала Найсміливіша.

– Скажіть, пані вчителько… – перебив її Найгрубший, який поступово перетворювався на цілком нормального.

Учителька заховала телефон до торбинки й глянула на дітей.

– Магда не прийде сьогодні до школи, – повідомила вона. – Як ви вже знаєте, її сестра повернулася з лікарні й не може залишатися сама.

Класом прокотився гомін. Учителька жестом закликала до тиші.

– Магдина сестра незряча, – мовила вона так, наче ніхто не знав. – І щойно вчиться ходити помешканням.

– Теж мені! – озвався Наймудріший. – Незрячі простягають уперед руки й відчувають, коли наштовхуються на перешкоду.

Учителька звела догори брови.

– Справді? – спитала вона якимсь дивним тоном. – А ходи-но сюди, усезнайку.

Кілька учнів пирхнули від сміху, а Наймудріший густо почервонів. Учителька відкрила торбинку й дістала звідти картатий шарфик. Підкликала Наймудрішого, і той неохоче підійшов до столу.

– А тепер побачимо, – мовила вчителька, зав’язуючи очі Наймудрішому так ретельно й міцно, аби щонайменший промінчик світла не дістався ззовні. А тоді провела його на середину класу.

– Підійди до дошки, – наказала вона, і Наймудріший попрямував до акваріума.

Усі діти голосно засміялися, але вчителька їх утишила.

– Там акваріум, – сказала вона. – А дошка в іншому місці.

І Наймудріший пішов до вчительського столу. Дорогою зачепився об рюкзак Найгрубшого – і простягнувся на підлозі. Учителька допомогла йому підвестися й провела туди, де він мав би опинитися.

– Дошка ось тут, – пояснила.

Обличчя Наймудрішого почервоніло, як клітинки на шарфику.

– А тепер витри її, – попрохала вчителька.

Після тривалих пошуків Наймудріший нарешті намацав губку, але при цьому весь забруднився крейдою.

– Може, ще хтось хоче спробувати? – запитала вчителька, а Наймудріший з помітним полегшенням повернувся на місце.

Спробували всі по черзі, доки не задзеленчав дзвінок.

– Перерва, – оголосила вчителька, проте ніхто не рушив з місця. – Перерва, – повторила вона, але ворухнулася хіба що Цифра під столиком з акваріумом.

– Пані вчителько! – Найсміливіша підійшла до столу. – І так на все життя?

– Так, – відповіла вчителька й вийшла із класу.

 



Партнери