Завантажити

вона не піде?

— Тим не піде, що в тебе в пасіці нема ні хреста, ні образа Зосима та Саватія. Без святого Зосима погана справа коло пасіки, — запищав дід Оникій.

Оникій взяв сокиру, знайшов під повіткою вербовуколодкуй на швидку руку зробив хреста та й закопав серед пасіки; потім попросив в баби Оришки орданської свяченої води, зв'язав з васильків кропило й покропив водою улики.

— Оце, Дороше, я виганяю з пасіки твій вчорашній горілчаний дух. Бо бджола — худоба божа, а горілка — це зело чортяче: одно до другого не стосується.

Вигнавши нечисту силу з пасіки, дід Оникій почав лаштувать старі улики для нових роїв; позносив їх до річки, повимивав чистенько й поставив сушиться на сонці.



II



Минуло років зо два. Дмитро Мотуз орав і засівав своїм насінням Грицаєве поле, звозив своїми волами на Грицаїв тік дідову частку хліба. Дід Грицай на Мотузові гроші облагодився: полагодив клуню і вшив новими куликами свою стару хату, бо покрівля на хаті була вже така стара, що дощова вода текла по стінах патьоками і лилася крізь стелю. Решту Мотузових грошей дід з бабою пропили та прогуляли до останньої копійки. Наставало літо, в Грицая щотижня неначе справляли хрестини або весілля. Баба Оришка виносила ряденце, простеляла під грушею. Бабки рядком виходили в сіней, сідали кругом рядна і все пили по чарці та балакали. Баби та молодиці внадились в Грицаєву хату, неначе в корчму. Зимою вони пили в хаті. Люде сміялись, як баби та молодиці розходились, виходячи одна за другою з сіней довгим рядком.

— О! вже старі гультяї йдуть з Грицаєвої хати, неначе з церкви, — сміялись чоловіки та докладали, дивлячись через тин, як баби одна за другою виходили з хати, неначе качки пливли довгим рядком на ставку.

— Ну та й розледащів отой старий Грицай! все п’єв, та гуляє, та могоричі справляє, неначе в його в хаті щотижня весілля або хрестини, — гомоніли сусіди поміж собою та судили Грицая, але самі з великою охотою вчащали на ті нібито весілля та хрестини.

Трохи не щодня дід Грицай ходив до корчми, сам пив і других частував. Все було сидить коло корчми на призьбі, гріється на сонці та балакає з чоловіками, що сідали з ним рядочком на призьбі та ждали могорича од діда. Одні люде одходили, другі приходили, сідали поруч з дідом, щоб побалакать. Розмова тяглася, горілка лилася, доки дідові кишені не спорожнились до самісінького дна. Дід Грицай частенько заходив з бабою Оришкою і до Мотуза, та ще часом і в гарячий робочий час. Мотуз мусив кидать роботу та вітати діда, мусив ставить могорич, щоб піддобриться до його та запобігти в його ласки. Він знав, що дід Грицай доти не піде з двора, доки не нап'ється по самісіньку шию, доки горілка не заб'є йому памороків, доки дід не буде заточуватись та спотикаться на ході.


— Орисю! чи ти пак знаєш, що в нас вже нема ні копійки грошей? — сказав дід Грицай до своєї баби.

— Ой, знаю, знаю. Але не знаю, де б нам грошей достать, — обізвалась баба.

— Треба продати той хліб, що зостався, — сказав дід.

— Авжеж пак! Спродай усе, то потім доведеться ще й з торбами йти по хатах. Оце гаразд!

Грицаєві хотілось горілки, але пити вже не було за віщо. Дід нудився, никав без роботи по хаті, по садку, заходив у пасіку, зачіпав діда Оникія. Оникій огризався або часом і змовчував, знаючи Грицаєві норови. Дід не знав, де дітись з нудьги.

— Ото горенько! Пішов би до шинку побалакать в людьми, та чортма за що горілки купить. Кручусь та верчусь, мов навіжений. Ото яка халепа трапилася мені. Овва!

Дід страшенно нудився. Він пішов до одного діда сусіди, пішов до другого, посидів, побалакав, але ніхто не дав йому ані чарочки горілки.

— Знаєш що, Оришко! а піду я та причеплюся до Мотуза, щоб дав мені ще з п'ятдесят карбованців. Він же забере після нашої смерті усе поле за якихсь там триста карбованців. Нехай ще трохи доплатить.

— Про мене, й піди та причепись. Мотузи — люде добрі, може, й дадуть тобі грошей, — сказала баба.

Дід аж повеселішав, що так несподівано добрав собі способу достать грошей. Він підняв вгору похнюплену голову. Очі заблищали. Дід аж осміхався до баби, неначе баба стала одразу гарною молодою молодицею.

— Вбирайся, стара, та ходім в гості до Мотуза!

— Щось у мене сьогодні немає охоти швендять по гостях, — обізвалась Оришка.

— Та ну-бо, вбирайся швидше! Ще й комизиться! Надівай юбку чи жупан та й гайда в гості! Швидше повертайся! — говорив дід, бо його вже брала нетерплячка.

— Оце заманулось тобі, неначе в петрівку мерзлого! Швидше повертайся! Так-то старому й повертаться швидко.

Дід кинувся до скрині, одчинив віко, викинув з скрині бабин синій суконний жупан, достав з жердки бабину білу свиту й був ладен з нетерплячки сам одягать бабу.

— Це тобі заманулось горілки, що ти крутишся, як чорт перед утренею.

— Та ну-бо, швидше! повертається, як та ступа! І вже! Треба взяти з собою й Оникія, щоб веселіше було.

— Нащо він тобі здався? Нехай сидить в пасіці.

— Буде веселіше. З людьми й випити веселіше,

читати