Завантажити

циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в білій сорочці, в червоній новій хустці, з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці. Рядом з Мелашкою стояв Лаврін у широких рясних синіх з білими смугами штанях, у чоботях. Мелашка розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум'янцем од висків до самого підборіддя. Гаряче сонце лляло світ на двір, на людей, обливало їх од голови до ніг. Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.
Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось.
— Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свій хлів? — крикнула Мотря. — Не святі ж прийшли з неба та одв'язали його!
— Одчепись, сатано! Хто його одв'язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його, — крикнула Кайдашиха.
— То, мамо, баба одв'язали коня та й пустили по дворі! — брехали Мотрині діти з-за угла.
— Ні, не баба! То Василь одв'язав та їздив, доки не впустив коня, а кінь як задер задні ноги та плиг у наш город! — кричав Лаврінів хлопець.
— Он глянь, суко, на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай нашого кабана, тоді візьмеш свого коня. — кричала баба Кайдашиха.
— Як то? За свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! — репетувала Мотря, піднявши лице вгору.
— То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан, — кричала Мелашка з-за бабиних плечей.
— Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки.
— Принеси лишень три карбованці, а ні, піду в волость тебе позивати, -— обізвалась Мелашка.
— Ще й вона піде в волость! Втри передніше віскривого носа та тоді підеш у волость, — кричала Мотря.
— Не лайся, бо я тобі в вічі плюну, — говорила баба Кайдашиха.
Молодиці підняли гвалт на все село. Їх лайка дзвеніла, як дзвони на дзвіниці, по всьому яру, доходила до діброви. Люди з кутка позбігались і дивились в ворота й через тин. Декотрі сусіди почали вмикуватися, хотіли їх мирити і вговорювали Мотрю.
— Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? — кричала Мотря до людей.
— Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? — репетувала баба Кайдашиха. — Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.
— Та годі вам лаятись! — гукнув з-за тину один чоловік.
— Як же годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! — кричала Мотря. — Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами.
— Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема, — кричала Мелашка.
— В тебе вже розуму, як у дірявому горшку; стільки, як у твоєї свекрухи! — кричала Мотря, взявшись за два кілки і висунувшись у Лаврінів двір.
— Що я тобі винна, що ти мене потріпуєш? — крикнула Кайдашиха і кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кілки і оступилась од тину.
— Оддайте мені коня! — крикнув Карпо після всього, — бо як не оддасте, то я й сам візьму!
— Ба не візьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, — обізвався Лаврін.
— А завіщо я буду тобі платить? Твої свині скакають у мій город, а моя коняка вскочила в твій! Оддай коня, бо піду з дрючком одпирати хлів, — гукнув Карпо.
— Ба не оддам! Про мене, йди в волость позивати, — кричав Лаврін.
Карпо стояв блідий, як смерть. В його голові трохи шуміла горілка. Він вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хліва. 3 хліва в дірку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворі стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачіпати, бо знали, що він не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хліва й заступила двері.
Карпо вхопив матір за плечі, придушив з yciєї сили до хліва i крикнув як несамовитий:
— Нате, їжте мене, або я вас з’їм!
Карпо затрусив матір'ю так, що легенький хлів увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дівчина. Важкий Карпо в здорових чоботях ніяк не мiг догнать матері.
— По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око! — кричала з двору Мотря.
Лаврін з Мелашкою побіг слідком за Карпом оборонять матір.
Кайдашиха побігла з гори i добігла до ставка. Карпо наздогнав її. Вона вже чула над головою дрючка i з

читати