Завантажити

горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
— Одривай хату од цих злиднів! — говорила Мотря в своїй хаті Карпові.
— Чи ти здуріла, чи що? Неначе хату одірвати так легко, як шматок хліба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.
— Що б там не коштувало, одривай, а ні, я сама одірву, — говорила Мотря. .
— Ану, ну, спробуй! Оце вигадала таке, що й купи не держиться.
Одначе швидко після того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.
На другий день Кайдашиха прибралась і пішла до священика жалітись на Мотрю. Вана розказала все діло не так священикові, як матушці. Матушка дала бабиним онукам коржиків та бубликів, печених з сахаром. Кайдашиха принесла ті гостинці, роздала Мелащиним дітям. Мотрині діти почули носом гостинці й повибігали в сіни. Кайдашиха роздала й їм по бубликові.
— Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка, — крикнула Мотря з своєї хати.
Діти забрали гостинці та й давай махати рученятами на бабу та промовлять ті слова, що їм доводилось не раз чути од матері.
— Баба погана, баба злодійка! — лепетали діти.
— А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, — сказала Кайдашиха і заплакала.
Мотря вискочила з хати, поодиімала од дітей бублики та й кинула собакам.
— Чи ти людина, чи ти звірюка, — сказала Кайдашиха, втираючи сльози.
Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної діжки, бо в сінях стояло дві діжки з водою: Мотрина по один бік, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власності, вхопив кухоль з тієї діжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.
Кайдашиха вискочила з хати і наробила галасу.
— Бач, іродова душе, вчила дітей мене лаяти, а твої діти мені шкоду роблять, — крикнула Кайдашиха до Мотрі в двері, — іди, лишень, сюди та подивись!
Мотря вибігла з хати й подивилась. Черепки лежали далі, а хлопець стояв, засунувши пальці в рот і схиливши винну голову.
Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної діжки та — хрьоп ним об землю.
— Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсім баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла? — крикнула Мотря.
— Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.
— То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина, — сказала Мотря.
— Овва! Гаращо розпустила своїх дітей, як зінських щенят. Не діждеш. — сказала Кайдашиха.
— Коли так, то й я вам оддячу! — сказала Мотря. При тих словам вона побігла в Лаврінову хату, вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю. Мелашка і Лаврін тільки рота пороззявляли. Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею.
— Коли так, то й я зугарна до московської закуції, — закричала Кайдашиха і як несамовита вбігла в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та — хрьоп нею об землю.
Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволіла.
— О, стонадцять чортів вам з Мелашкою разом! За таку макітру я знаю як вам оддячити! — закричала Мотря, бліда, як віск. Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.
Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кочергу, Мелашка вхопила рогача та в Мотрину хату! Кайдашиха лупила кочергою горшки на полиці, Мелашка частувала миски рогачем на миснику. Горшки сипались з полиці, як яблука з яблуні, неначе земля тряслася.
Кайдашенки так здивувались, що їм здалося, що молодиці зовсім показились. Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака. В Карпа була така сама думка. Йому здалось, що до Мотрі вже приступає. Але глянули вони, що з полиці сипляться горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матір і одняв од неї кочергу. Лаврін висмикнув з Мелащиних рук рогача і спас живоття трьом полумискам.
Всі три молодиці насилу дихали. Вони разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати.
— Ти — змія люта, а не свекруха! — кричала Мотря. — Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі кочергою голови.
— Хто? Ти? Мені? Своїй матері? — сичала Кайдашиха. — Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз у сінях на бантині, бо як не повісиш, то я їй сама смерть заподію.
— Карпе, візьми налигача та прив'яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає, — верещала Мотря.
— Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив'язав налигачем серед вигону на сміх людям? — сичала Кайдашиха. — Ось я візьму мішка та напну

читати