Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
У просторiм другiм класi нормальної школи отцiв василiан * (* Василiвни - ченцi василiанських унiатських монастирiв.) у Дрогобичi тихо, хоч мак сiй. Наближається година "красного писання", страшна для всiх не так самим предметом, як радше особою вчителя. У василiанськiй школi на всi предмети вчителi - самi отцове, а тiльки для науки писання вони найняли собi свiтського чоловiка, якогось бувшого економа чи наставника, пана Валька. Пану Вальковi ще й досi здається, що вiн економ: хоч iз нагайкою ходити тепер не випадає, але все-таки вiн не помiтується * (* П о м i т у в а т и с я - цуратися.) хоч тростiвки i нiколи не занедбує робити з неї вiдповiдного вжитку. Очевидна рiч, що дiти, пiдданi хоч би тiльки на годину властi такого вчителя, дрижать наперед i "красне писання" є для них найбiльшою мукою.
Малий Мирон один сидить спокiйний, майже веселий у лавцi. Вiн дивується, чому се нараз так тихо стало в класi, коли один смiльчак, висланий на коридор на звiдини * (* Звiдини - розвiдка.), вбiг до класу i крикнув: "Валько прийшов!" В тiй самiй хвилi тихо стало в класi. Малий Мирон не знає ще пана Валька. Вiн iно що прийшов iз сiльської школи, батько записав його до другого нормального класу у отцiв василiан, i нинi перша година красного писання. I хоть на селi вiн у писаннi був дуже слабий, не вмiв нi пера вiдповiдно взяти в руку, нi вивести гладко та рiвно одного штриха, - то все-таки вiн дитина, не йому журитися наперед тим, чого ще не знає. Вiн здивувався, чому се нараз так тихо стало, але про причину не смiв допитуватися нiкого зi своїх сусiдiв - вiн же з ними досi дуже мало знайомий. Та й, зрештою, його се й небагато обходило. Серед тої, для iнших страшної й тривожної, тишi вiн тим вигiднiше вiддався найлюбiшому заняттю - думкам про свою рiдну сторону. Не можна сказати, аби вiн тужив за нею: вiн знав, що щопонедiлка побачить i батька й матiр. Вiн тiльки думав собi, як то гарно буде, як колись, лiтом, приїде додому, буде мiг знов свобiдно бiгати по пастiвниках, сидiти над рiчкою або бродити по нiй за ковблями *(* К о в б е л ь - рiзновид дрiбної рiчкової риби.); се були думки радше веселi, яснi, блискучi, а не тужнi, не жалiбнi. Малий Мирон розкiшне ниряв у тiй красотi природи, що розцвiтала в його уявi серед сiрих, холодних стiн василiанської школи, i не думав про погрозу, що наближалася над клас.
- Ба, а ти собi чому не прилагодиш скриптури * (* Скриптура-зошит.) до писання? - запитав стиха один сусiд Мирона, стусаючи його пiд бiк.
- Га? - вiдповiв Мирон, немило збуджений зi свойого золотого сну.
- Скриптури приладь до писання! - повторив товариш i показав Мироновi, як покласти скриптури, як каламар i перо пiсля приписiв пана Валька.
- Iде вже, йде вже! - пронiсся шепiт по класу, мов при наближеннi якого грiзного царя, коли на коридорi залунали кроки вчителя "красного писання". Швидко потiм отворилися дверi класу, i Валько ввiйшов. Мирон позирнув на нього. Учитель своєю подобою зовсiм не пригадував нiякого царя. Се був середнього росту чоловiк, з коротко обстриженим волоссям на круглiй баранячiй головi, з рудими короткими вусами i рудою гiшпанською борiдкою. Його широке лице i широкi, мiцно розвиненi вилицi враз iз великими, на боки повiдгинаними ушима надавали йому вираз тупої упертостi й м'ясоїдностi. Невеличкi жаб'ячi очi сидiли глибоко в ямках i блимали вiдти якось злобно та неприязно.
- Ано! - крикнув вiн грiзно, зачинивши за собою дверi класу i помахуючи тростиновою вигинчастою паличкою. I вiд того крику, немов вiд вiтру хмарної лiтньої днини хиляється разом колосся жита, так само похилилися додолу голови вiсiмдесяти п'яти школярiв над писемними, синьо та червоно поленiйованими скриптурами. В руцi у кожного школяра тремтiло перо. Один тiльки малий Мирон, що ще не знав Валькової вдачi, сидiв, обернений лицем до класу, i вдивлювався в нового вчителя.
- А ти що? - крикнув, визвiрившись на нього, Валько i просто направив кроки до нього.
Малий Мирон так i остовпiв з наглого переполоху. Вiн якимось несвiдомим поривом обернувся i зложив своє тiло в таке положення, в якiм уже з мiнуту трепещали його товаришi.
Валько взяв у руки крейду, приступив до таблицi, розмахнувся i почав писати. Зразу писав тiльки букви, малi й великi, самоголоснi й суголоснi, без нiякого, впрочiм, значiння. Але далi-далi дiйшов i до слiв, а в кiнцi й до цiлих речень, як, напримiр: "Бог сотворив свiт", "Чоловiк має двi руки", "Земля мати наша". Вичерпавши таким способом свою мудрiсть, показавши вповнi св'оє знання красного писання в численних викрутасах та довгих, як свiт, i рiвних, як ковбаси, хвостиках, Валько положив крейду, вiдступився, зирнув ще раз з уподобою на записану таблицю i вiдтак, обернувшися до трепечучого класу, крикнув грiзно:
- Писати!
Його наукова дiяльнiсть в тiй хвилi щасливо скiнчилася, - тепер починалася його економська дiяльнiсть. Щоб показати се наглядно, вiн сильно стрiпнув пальцями, аби стрясти з них учений крейдяний порох, i замiсть нього взяв у руки свою тростину. I немов
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”