Завантажити

Сидячи опівночі у теплому кріслі з горням щойно завареного чаю перед монітором, я раптом гостро відчула, що зараз дуже хочу обіймів. Так-так, саме обіймів. Не поцілунків, не кохання, а просто теплих рук, які б ніжним кільцем обвили мої плечі і я потонула б у тих руках, надійних та сильних. Хоча, здавалося б, нащо вони мені? На вулиці мороз, вітер, сніг, а тут, у моєму кубельці, добре, тепло, затишно. Навіть киця зручно вмостилася на моїх колінах.
Але… тебе нема. Ти зараз дуже далеко, напевно, теж думаєш про мене.
Обійми… обійми… Що таке обійми? Як це пояснити? Коли дві руки надійно, ніжно, тепло і щиро, наче крильми, охоплюють тебе. А в полоні тих крил хочеться залишитися, там так хороше … Чи гаряче й сильно, з бажанням і жагою притискаючи до грудей, або трепетно та ніжно, як надорожче у світі, з вдячністю і невимовною любов`ю стискаючи за плечі, підтримуючи й заспокоюючи.
Ще маленькою я дуже любила, коли мене брали на руки і притискали до грудей. Та що казати, хіба тільки я? Всі хочуть обіймів. І це бажання супроводжує нас усе життя. Ми ж тільки народжуємось і нас відразу обіймають, закутують, загортають, обгортають, зігріваючи і даючи захист. Так, саме захист , спокій і тепло дають обійми, й саме його ми так прагнемо…
- Матусю, обійми мене… - просила я маленькою. І коли відчувала мамині руки на собі, увесь світ був хорошим і привітним, а то в обіймах маминих був увесь світ, і я усе могла.
Ми часто обіймаємо дітей. Маленьких - більше, старших - менше. Вони ще й пручаються, мовляв, ми дорослі. Куди ви тут зі своїми ніжностями! Вдають із себе дорослих і ховаються за зовнішніми колючками, хоча у душі часто, як маленькі кошенята, прагнуть любові, розуміння й … обіймів.
- Обійми мене, коханий… - тонучи в його погляді та відчуваючи жар серця, шептала я. От і зараз мені так потрібні твої теплі руки, що міцно й надійно мене обгортають… але тебе нема… Давно нема… та я чекаю…
- Обійми мене, доню, – просили мамині очі, коли я вкотре приїхала навідати рідних, – мені так добре в них.
Як вони, старенькі, потребують від нас уваги й турботи.
І скільки б нам не було років – ми прагнемо знову опинитися в тому надійому й теплому кільці рідних рук… Мабуть не варто шкодувати обіймів, адже руки, наче крила, дані нам для цього… від них тепло й затишно. І більшого щастя - нема.

читати