Завантажити

Не знаю чому, але мені дістаються лише крихти… Я збираю їх, вириваю, бережу, плекаю та охороняю, а інколи і сама їх вигадую, уявляю і… здається, що вони й справді є. Та коли зовсім вже голод допікає, коли хочеться вити від бажання насититися – зриваюсь і вириваю їх у інших.
Чи втамовує голод пташина, коли збирає крихти? Довго, наполегливо, цілеспрямовано… Мабуть, втамовує.
Крихти любові, крихти щастя…
Коли вже вдасться вдосталь втамувати голод, що триває надто довго?
Книга, що лежала переді мною, дивним чином опинившись поруч, ніби кликала зазирнути неї.
Давно я не гортала Біблію…
Колись давно, ще маленькою, читала її під пильним оком бабусі, вважаючи, що не можна отак змушувати дитину читати. Якщо вона не хоче. Хай навіть Біблію. Та бабуся вважала інакше. Стара книжка, написана ще старослов’янською мовою, сторінка за сторінкою, ставала дедалі зрозумілішою та цікавішою мені. Та на цьому мої читання закінчились. І от зараз - ця книга. Повторюся: дивним чином потрапила мені на очі.
Пильнуймо про мир, та на збудування один одного (Рим. 14:19)
Терпіть одне одного, і прощайте собі. Коли б мав хто на кого оскарження. (Кол. 3:13)
Усе досліджуючи, тримайтеся доброго (1 Сол. 1:10)
Тримайтеся…
Боже, а чи буває абсолютне щастя? В усіх розуміннях? Кожна мить, кожна хвилина?
Чи, може, ті крихти, які я збираю, і є щастям. Адже саме по крупинці зібравши, починаєш відчувати їх вагу і цінувати їх… Щастя абсолютне не сприймалося б так, як миті щастя, без очікування його, без відчуття.
Моє серце і душу раптом заполонили раніше не відані почуття. Радість, піднесення, блаженство і… щастя.
А й справді… Як же назвати, якщо не щастям, веселі очі діточок, котрі сяють здоров`ям і радістю? Теплі руки коханої людини чи випадкове повідомлення «Як ти, рідна?» посеред робочого дня від дорогої людини, гарячі поцілунки при зустрічі? Рідний голос батьків, які радіють злетам і заспокоюють при падінні? Задоволені личка діток, яким даруєш казку?
Саме ці крихти і є щастям, любов`ю… Тільки треба їх побачити і зібрати.

читати