Завантажити

Жив-був у дрімучому казковому лісі добрий ведмідь. От надумав він якось створити квартирне агенство, щоб звірі та птахи могли собі поміняти житло, якщо їхня домівка їм якось не підходить. Вивісив він на великій галявині у один прекрасний день таку об’яву:

ОБ’ЯВА
«Агенство добрих ведмежих послуг»
пропонує:
«Птахи та звірі, міняйте своє житло!
Кому дуже жарко, кому дуже сиро,
Б’юро підшукає Вам іншу квартиру, -
щоб кожному жити зручніше було.»

Прочитали лісові жителі об’яву, почесали лапами потилицю і подумали: «А що, може й справді помінятися?» От пристрибала до косолапого ведмедя білка-стрибунка, прилетіли дятел та грізний яструб, навіть кріт з м’якою, бархатистою спинкою прийшов. І почав ведмідь кожному чужу квартиру розхвалювати.
Білку із кротом вмовив помінятися. Сподобалось білці, що у кротовому домі не дує, навіть взимку тепло, та й місця для коморок багато і швидка куниця тут не спіймає. Вирушила вона дивитись нову квартиру, сунула носик у нірку – о, Боже! – темнота яка! Ні побігати у тісному, темному підземному коридорі, ні пострибати. А повзати білка не уміє. І підземні коморки копати треба. А у білки лапки для цього не годяться. Та й білчина гордість – пухнастий хвіст тут ні до чого. І взагалі – що їй робити під землею, коли її головна їжа – шишки та горіхи – на деревах!
А кріт до білчиного гнізда навіть не добрався. Пошкреботав-пошкреботав кігтиками по корі і мало не заплакав: «Не підходять мої лапки-лопатки, щоб по деревах лазити. Ними лише землю зручно копати. Та й сонячне світло дуже заважає – я до темноти привик. Та й що мені на дереві робити, коли весь мій корм – хробачки та личинки – під землею? Ні, я краще вже до себе в нірку піду». От і довелось білці з кротом у свої квартири повертатися.
А дятел з яструбом через обмін ледь не посварилися. Дятлу одразу яструбине гніздо не сподобалось. Це ж тільки подумати – на п’ятий поверх забиратися! А на верхівці високого дерева надто вітряно, і даху немає, щоб від дощу заховатися, та й і стін немає. А без стін, гляди, і пташенята з гнізда випадуть. Що ж тоді буде?
Прилетів дятел назад – подивитися, чи підійшло його дупло яструбові. А новий господар біля дупла кружляє та свариться, всередину залізти ніяк не може. У яструба кігті, хоч і великі, але для лазання по дереву не підходять ніяк. Це не те, що у дятла, який бігає по стовбуру, наче по доріжці.
Та тільки яструб полетів, дятел миттю – шмиг – у своє дупло, висунув довгого дзьоба та й як закричить на весь ліс: «Не буду мінятися – хочу дома залишатися!»
Ось так нічого із лісових обмінів і не вийшло. Довго ще лісові мешканці сварили косолопого за його «ведмежу послугу». І так йому треба.

читати