Електронна бібліотека/Есе

Ми та інші… (новела)Віктор Палинський
Щось там було – в місці, якого немає, в тій пустоті...Сергій Жадан
...І коли тебе запитають: навіщо?Сергій Жадан
Балада про Ганну КешБертольд Брехт
Для себе есеяВіктор Палинський
ВіршіМикола Істин
Стара пошта (новела)Віктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Старый новый мирАнна Катруша
Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
Завантажити

Постмодернізм, зокрема літературний, займає досить міцні позиції в європейській культурі. Українське письменство він утримує в полоні ось вже третій десяток років. Чи можлива його криза? З чим вона пов’язана і які є прогнози щодо згасання постмодерну? А що прийде на зміну? 

* * *

Не нами вперше підмічено, що зоряні вітри усіх зовнішніх (природно-суспільних) – та внутрішніх (душевно-духовних) – явищ, вирують по колу. Дехто каже, що по спіралі. Але ніхто однозначно не знає: по висхідній чи по низхідній.

Література – як сфера одночасно суспільних та душевно-духовних, навіть сакральних, енергій – не виняток, а радше підтвердження цього правила всЕсвітнього колообігу, за яким кочують не лише ідеї, сюжети, але й цілі інформаційно-культурні системи, формації. Як там у Еклезіасті: (Екк. 1:9-10): «...і немає нічого нового під сонцем!.. Буває таке, що про нього говорять: «Дивись, – це нове!» та воно вже було від віків, що були перед нами!»

«Термін «постмодернізм» (після модернізму) – сукупна назва художніх тенденцій, які, як відомо, особливо чітко означилися у 1960-ті роки і пов’язані з радикальною переоцінкою позицій модернізму та авангардизму. Утопічні устремління колишнього авангарду змінилися на самокритичне ставлення мистецтва до самого себе, війна з традицією – на співіснування із нею (іронічні діалоги з традицією), принциповий стилістичний плюралізм. Відкидаючи раціоналізм «інтернаціонального стилю», постмодернізм звернувся до наочних цитат із різних сфер гуманітарного та технічного знання, пропонуючи вільну взаємодію з усіма старими та новими стилями», – читаємо в «Енциклопедії Кирила і Мефодія», зауважуючи, зокрема, що «старі засоби вираження (тобто традиційні види живопису, графіки тощо) безпрецедентно щільно сходяться з новими технічними засобами творчості (крім фотографії і кінематографа, відеозапис, електронні звуко-, і світлотехніка), виразившись перш за все в поп-арті і кінетизмі. Цей електронно-естетичний синтез досяг особливої складності в «віртуальних образах» комп’ютерних пристроїв останнього покоління».

Український же постмодерн, що складався в умовах «неофіційного мистецтва», альтернативної культури 1970-х років як соц-арт, що протистояв офіційним строгим ідеологічно-художнім канонам Радянського Союзу, від кінця 1980-х (початку розпаду СРСР) і до сьогодні породжує напрями, паралельні західним і російським.

Зовнішні, формальні, ознаки постмодерну у мистецтві, на наш погляд, найкраще пояснити на прикладі архітектури чи кулінарії. Постмодерний твір, скажімо, це – секс-шоп, збудований із будматеріалу старого зруйнованого храму і собачих будок із використанням, скажімо, дверей автомобіля, а вікон (люків) атомного підводного човна... Або – наваристий фірмовий український червоний борщ, у який додали витончених французьких парфумів «Шанель»... адже конституція постмодернізму передбачає іронію, гротеск, гостру підміну і змішування понять і стилів, яскраву еклектику художніх засобів, у тому числі вербальних.

Тобто так чи інакше, постмодерна конструкція твориться із плюралізмів деконструкцій (хоча хтось жартував, що плюралізм в одній голові – це шизофренія), коли новий текст (у літературі) твориться із випадкового набору розмаїтих різностильових текстів, а в тій же архітектурі – хата будується із матеріалів випадково знайдених на смітниках чи на руїнах, згарищах інших будівель, при тому чим полярніших за своїм ужитковим чи сакральним призначенням (скажімо, собор і туалет) – тим виграшніше, епатажніше, адже саме епатаж, залишений у спадок від модернізму – одна зі складових пост-модернізму.

Постмодерн – як хвороба духу, а значить і літератури, в окопах не з’являється, бо на справжній війні, як відомо, простудними і заразними хворобами не хворіють, – лише на руїнах утопій і доль.

В’ячеслав Куріцин, наприклад, називає постмодернізм новою первісною культурою, дехто – антикультурою.

У Європі постмодернізм вважають характерною ознакою інформаційної епохи, яка не встигає провідчувати себе. Звідси – халтура, секондхенд, дисгармонія у суспільній свері і, відповідно, у сфері літератури, дизайну, одягу, навіть у релігійній сфері. Імітація замість оригіналу. Пластик замість органіки. Одне слово, відпочинок традиції. 

У безперечно цікавій розмові на тему «Ситуація постмодернізму в Україні», серед учасників якої Оксана Пахльовська, Лариса Брюховецька, Вадим Скуратівський, чимало йшлося, зокрема, про явище постмодернізму як результату провалля між інтелектуалами, які прагнуть комфортного життя, і «так званим» народом (http://www.ktm.ukma.kiev.ua/2001/6/postmodern.html).

Тобто це вже також було: і «мистецтво для мистецтва», і вимога плебсу та аристократії розіп’яти Того, кого потім і ті, й інші будуть обожнювати...

Принципово не називатимемо імен-репрезентантів літературного постмодерну в Україні, хоча вони на слуху для «посвячених», адже в час постмодерн-ізму, як і кожного «ізму» є ще все-таки митці поза «ізмами» та модами, хворобами і комплексами. Вони і продовжують велику традицію високого і глибокого національного стилю у всіх мистецьких та суспільно-політичних його проявах, адже «мистецтву пізнавальної діяльності і її тонкощам не навчишся, читаючи підручник, вона лише в безпосередньому спілкуванні з Майстром» (Майкл Полані). Коли цим правилом нехтують, виникає різновид естетичної брехні, в основі якого не творчість, а компіляція, не створення оригінальних творів, а коллаж. Усе те має свій термін – постмодернізм. Гра називає себе грою наперед, брехня – брехнею. Виходить сурогат, шлак, яким моститься стартовий майданчик для космодромів майбутніх творчих осяянь, одкровень.

Врешті-решт людина захищає себе від світу вогнем або молитвою, цивілізацією або культурою. Наскільки й доскільки можливий їх симбіоз, дотримуючись якого в жодному разі не слід забувати про збереження, дотримання гармонії із рослинним, тваринним та ангельсько-духовним світом, прихильниками альтернативних теорій, наукою, міфом та філософією», – писав я про постмодернізм у своїй книзі «Діагностика і прогностика брехні. Екскурси в теорію комунікації. – Львів: Сполом, 2003. – С. 30» і за останні шість років суттєво не змінив філософію свого бачення суспільно-мистецького явища перехідного періоду, як і фатального розуміння того, що у кожному суспільстві, як і в природі, за вищими законами буття на руїнах-згарищах старого Дому завжди проростає молода трава, а то й деревця нового життя. Приходять нові будівельники, очищують територію – і будують новий Храм, адже давно спостережено, що іноді легше збудувати нове, ніж відремонтувати безнадійно занедбане старе.

Із тієї точки зору постмодернізм в український літературі – лише міжчасся, relax (відпочинок) на руїнах старого храму, накопичення сил і тонких енергій для будівництва нового – тобто давно забутого старого. А за принципом іще одного незмінного загальнокосмічного енергетичного закону – переходу крайності у свою протилежність – після деструктиву постмодерну гряде повернення до духовно конструктивної, готичної, здорової національної літератури, герой якої ще у пошуках самого себе.



Партнери