
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
мертвий: бiлий як стiна.
Пришедши у хату, старости помолились богу святому i поклонились хазяїну i хазяйцi.
Зараз Наум (хоч i знав їх дуже добре, а тiльки для закону) пита:
- Що ви за люди й вiдкiля, i за чим вас бог принiс?
Старший староста й каже:
- Прежде усього подозвольте вам поклонитись i добрим словом прислужитись. Не позгнушайтесь вислухать нас; i коли буде теє, то ми i онеє; коли ж наше слово буде невлад, то ми i пiдемо назад. А що ми люди чеснiї i без худої науки, то от вам хлiб святий у руки.
Наум, узявши хлiб, поцiлував i, положивши на стiл край свого хлiба, каже:
- Хлiб святий приймаємо, а вас послухаємо. Сiдайте, добрi люди! До чого ще дiйдеться, а ви своїх нiг не турбуйте, може, й так здалека йшли. Аз якого царства, з якого государства?
Старший староста i каже:
- Ми є люди нiмецькiї, а йдемо з землi турецької. Ми собi ловцi, удалiї молодцi. Раз дома, у нашiй землi, випала пороша... Я i кажу товаришу: "Чого нам дивитись на таку шквирю, ходiм ськать усякого звiрю", - i пiшли, їздили, слiдили i нiчого не получили. Назустрiч нам якраз їде на вороному коню отсей князь (а Василь устав та й кланяється, бо се про нього говорили). От пiсля зустрiчi вiн каже-говорить нам такiї речi: "Ей ви, ловцi, добрi молодцi! услужiть менi службу, покажiте дружбу: ось якраз попалась менi лисиця або куниця, а трохи чи не красна дiвиця, їсти-пити не жалаю, достати її жалаю. Поможiте, пiймайте; чого душа захоче, усього вiд мене бажайте. Десять городов вам дам i скирту хлiба". От ловцям-молодцям того i треба. Пiшли ми по слiдам, по усiм городам. Перш слiд пiшов у Нiмеччину, а далi у Туреччину; ходимо, шукаємо, а її не пiймаємо. Усi царства-государства пройшли, а її не знайшли; от i кажемо князю: "Не тiльки звiра в полi, що куниця; пошукаємо деiнде, найдеться й красная дiвиця". Так наш князь затявсь, при своїй думцi зоставсь. "Скiльки, - каже-говорить, - по свiту не їжджав, у яких царствах-государствах не бував, а такої куницi, нiби красної дiвицi, не видав". От ми усе по слiду йшли та в се село - як зоветься, не знаємо, - прийшли. Тут вп'ять пала пороша, ми, ловцi-молодцi, давай ходить, давай слiдить; сьогоднi рано устали й зараз на слiд напали. Пiшов наш звiр та до вас у двiр i з двора до хати; тепер жалаємо його пiймати. Певно, вже наша куниця - у вас у хатi красна дiвиця. Нашому слову кiнець, а ви зробiте нашому дiлу вiнець. Вiддайте нашому князю куницю, вашу красную дiвицю! Чи вiддасте, чи нехай пiдросте?
Поки староста це законне слово казав, Маруся у кiмнатi усе поклони била, щоб батько вiддав її за Василя, а вiн, сидячи на лавцi, скрiзь дверi дивиться на неї та теж то здихне, то з нею переглянеться. Як же усе староста розказав i прийшлося батьковi одвiтне слово казати, вона так i припала до дверей, i слуха.
От Наум усе, насупившись, слухав; помовчав, а далi i каже:
- Не вмiю я до прикладу у сiм дiлi сказати... Спасибi вам за вашу працю. Iдете ви з дальної дороги, то, може б, випили по чарцi?
Маруся, як се почула, та в голос; Настя аж об поли руками вдарила та й крикнула:
- Ох менi лихо! А чому ж се так? А Василь так об землю i кинувся, та аж придiвз навколiшках до Наумових нiг, та цiлує їх, та гiрко плаче i просить:
- Будьте менi батеньком рiдненьким! Не гнушайтесь бiдним сиротою!.. За що в мене душу вiднiмаєте?.. Не можу без вашої Марусi жити! Буду вам за батрака вiчно служити... Буду усякую вашу волю сполняти... Що хотiть, те й робiть зо мною! Дайте сиротиночцi ще на свiтi прожити!..
Тут i Маруся, забувши, що їй гоже i що нi, вибiгла тож собi i впала до нiг отцевських, i просить, i плаче, то кинеться до матерi, i руки їй цiлує, i приговорює:
- Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матiнко моя рiднесенька! утiнько моя, перепiлочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте менi, бiдненькiй, ще на свiтi пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком. Не держiть мене як дочку, нехай я буду вам замiсть наньмички: усяку роботу, що скажете, буду робити i не охну. Не давайте менi нiякої худобоньки: буду сама на себе заробляти, буду вас доглядати i шанувати, аж поки жива. Хоч один годочок дайте менi з Василечком пожити, щоб i я знала, що то за радiсть на свiтi!..
Отак i Маруся, i Василь один перед одним усе просили своїх старих, та так жалiбно, що старости обидва поставали i, знай, полами сльози утирають. Далi старший староста не втерпiв i каже:
- Ох, панове сватове! Не слiд менi, бувши у сьому важному чину, лишнє слово говорить; моє дiло таке: сказав, що закон велить, та й жди одвiту; що почуєш, з тим назад iди. Сказано, дать нам по чарцi, так вже тут нiчого добррго ждати. Одначе, видячи їх сльози i убивство, якось-то моторошно й нам не сказати чого-небудь. А що пак, Олексiйовичу? нiде дiтись: благослови дiток, нехай Маруся нас пов'яже.
Наум тiльки покрутив головою, обтер слiзку рукавом та й вп'ять понурив голову i мовчить.
Староста каже:
- Може, стара мати
Останні події
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
- 25.02.2025|10:53Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
- 25.02.2025|10:48Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»
- 25.02.2025|10:45«Книжка року’2024: офіційні результати
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка