Завантажити

Маріїну?
— В них обох паша добра...
— Варко! Ти не зустрічала Пилипової худоби?
— На налигач налигала та до воріт припнула, — граючи очима, теревенить язиката Варка і лізе собі в пазуху за насінням. Пилип підходить до неї і теж запускає туди руку. Варка не противиться, тільки осудливо зиркає на його широку, мов корито, пригорщ, повну насіння.
— Ого! З чужого засіка брати не дурень!
— Не збіднієш, — басовито гуде Пилип і знову підходить до хлопців.
Регіт, гамір, шум. Голоси дробляться, як на ярмарку. На лівому крилі молодиці та жінки. Язики як линви, лиця розпашілі, в них прихована гроза.
— Чого тримаєте? Починайтеї Нам на роботу треба йти.
— їсти не доварила. В хаті все кидьма. Досі і в печі погасло!
— Артеме! Біжи додому, бо я теля забула од-лучити.
Над юрбою мужчин хмарою стоїть дим. Курять, аж на білому світі чорно. В них свої розмови.
— Купив оце підсвинка, та боюсь, чи не прогадав.
— Скільки ж?
— Одну з четвертиною.
— Та й як?
— Їсть наче добре.
— А моя заболіла, хоч до ветінара веди.
— Жінка?
— Став би я з нею водиться! Корова.
До гурту підходить рухлявий, як млинок, чоловік. Рукавом полотняної сорочки витирає збуджене обличчя, крутить головою на всі боки, як зацькований зайчик.
— Складай, браття, добро в чували. Правлять на Т]роянівку.
— Не мають такого права. Живемо, де хочемо.
— Еге. Стануть вони в тебе питати.
— Батьки наші тут жили, діди, а тепер за вітром війся? Нічого собі придумали!
— Та пропади воно пропадом! За чим жалієте? В цій глушині вже вовками поробилися.
— Тобі добре — жінку на віз посадив, та й вся рахуба, а в мене діти.
— А про мене, хоч і Соловки. Аби гроші та життя хороше.
— Тесе. Починають.
Гнат уже стояв на возі, м'яв у руках шапку та висвічував золотим зубом.
— Давай, тільки недовго, — шепотів йому знизу Оксен. — А то я тебе знаю: тягтимеш, як невід з моря. На тлі неба постать Гната виглядає монументально.
— Товариші колгоспники! — починає він серед загальної тиші і замовкає. Лице його морщиться в пошуках потрібних думок і слів. — А также трудова інтелігенція! — нарешті додає він. — Наближається свято — день Першого травня. І ми, товариші, взяли зобов'язання, як по надоях, так і по польових роботах. І ми це зобов'язання — кров з носа, а виконаємо. Вже сьогодні яєць по сільраді здано на сто двадцять відсотків, і тут велику роль відіграв актив. Яйця, товариші, здали всі.
В задніх рядах, де стояли парубки, пробіг легенький смішок. Оксен торкнув Гната пужалном по чоботі:
— Говори по суті! Що ти мелеш? Гнат здивовано глянув униз на Оксена, потоптався на возі.
— Тепер, товариші, відносно шкури. Ферма в нас була слаба, породистих корів не було, а тепер у артілі є новий завфермою, він це діло повернув. Шкуру даємо регулярно, м'ясо також. Але цього мало, товаришії Ми мусимо йти вперед. А як же ми будемо йти, коли ви живете на хуторі, п'єте самогон, граєте в карти і не приймаєте жодної участі в громадському житті села? Та ви знаєте, як ви живете? Ви, знаєш-понімаєш, живете, як дикуни...
— А ти чого приїхав до нас, коли ми дикуни?!
— На свої колеса поглянь, розумака який ви-ськався!
— Ти ще, може, й про бога будеш тутеньки говорити?!
— Чого на нього дивитися? Тягніть його з воза! Натовп завирував, заколихався, задні напирали на передніх, і жива хвиля людських тіл, все скаженіше розгойдуючись, накочувалася на вози. Жінки, що стояли попереду, вже дихали пеклом і шукали рукам роботи. Червоні, спітнілі обличчя їх звіріли, очі палали, як у тічкуючих вовчиць. Деякі уже хапали Гната за галіфе і тягли з воза. Розлючені обличчя, перекошені криком роти, розпатлані голови — все це насувалося на Гната відьмацькою перезвою, так що він не знав, що робити, і тільки одмахувався шапкою, яку тримав у руці. Оксен, бачачи, що справа повертається погано, вискочив на воза, підняв над головою батіг.
— Ану! — крикнув він, напинаючи на шиї жили, і лице його зробилося блідим і рішучим. — Чого дерете горлянку?!
Жінки, ошелешені несподіваною вихваткою Оксена, відхлинули назад. Вони зрозуміли і відчули, що такого з воза стягти не вдасться.
— Ми приїхали переселяти хутір, і ми це зроби-мої — кричав Оксен — Раз уряд постановив — буде виконаної А ви подумайте як слід, то самі зрозумієте, що це для вашої користі робиться.
Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх. Оксен зрозумів, що тепер не можна тратити ні секунди, і, озирнувшись, зустрівся поглядом із Сергієм. Той, очевидно, зрозумів, у чому справа, і, працюючи ліктями, став пробиватися поміж людьми на майдан. Вскочивши у перший двір, він скинув чоботи і спритно, мов кішка, поліз на дерево, що росло біля хати.
Люди, затаївши подих, дивилися на нього здивовано, не розуміючи, що він хоче робити. Долізши до товстої гілляки і схопившись за неї руками, він розгойдався і, вигнувшись тілом, плигнув на хату, став зривати з неї парки. Люди

читати