Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

придавив би узваром — і на піч. У просо. Ху! Аж розпареним просом запахло...
Марко здригнувся всім тілом, підтягнув торбу:
— Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? Та хоч би з порядними людьми ганяли, а то із зарізяками. Краще на фронті крикнути «ура» і героїчну смерть прийняти, ніж кавучити степами та киркою землю довбати. А він, німець, думаєш, дурак? Так і піде на ті рови? Він їх десятою дорогою об'їде. Так питається: за що ж ми мучимось?
— Аби ти заціпився хоч на хвилину.
— А коли балакаю. Мені в губи тепліше.
Хутір лежав між горбами. Тополі, високі, рівні, вібрували на вітрі, як сталеві шпаги. Було тихо. Місяць різав тополі турецьким ятаганом, і вони осипали на сонні хати голубу імличку.
Хлопці підійшли до крайнього в тополях куреня, відкрили тяжку дубову хвіртку. В курені ще не спали, і крізь нещільно прикриті віконниці падало на сніг світло.
Курінь у козака був заможний, з високим ганком і різьбленими бильцями.
Тимко, гулко гупаючи чобітьми по східцях, зійшов угору й заторготів у двері. Марко загримав котелком об бильця, сполохано озираючись навколо, чи не стрибне псюра з будки.
На стук вийшов старий козак, накритий кожухом, у валянках:
— Чего нада?
— Пустіть переночувати, закоцюбнемо з холоду.
— Кто такие?
Тимко в двох словах розказав. Старий приглянувся до Марка.
— А ато кто, твой товарищ? Тоже с хохлов, что ли?
— Ми з ним з одного села.
— Вот как. Ну что ж, проходите.
Хлопці переступили поріг, і вже в сінях ударив їм у ніс запах злежаної муки, запареної гарячою водою, бражковий дух полови, гіркуватий сморідок конопляного насіння.
Старий провів їх у простору, жарко натоплену горницю, повісив на вішалку кожух і сів коло лави на малесенький стільчик. Начепив на ніс окуляри, присунув до себе лампу-лобогрійку і заходився обшивати старим реміняччям здоровенні розтоптані валянки. Він так зайнявся своєю роботою, що більше не звертав уваги на прийшлих. Хлопці ніяково тупцювалися біля дверей. Тимко скинув із плечей торбу, сів на лаву, простяглій занімілі ноги. Мороз виходив із тіла і одягу холодним духом, поза спиною гадгочились дрижаки. Тимко захотів скинути картуза і підніс руку, але слизький козирок не давався: пальці Тимка зовсім не гнулися. Спробував розстебнути гудзики на своєму кожушку, але з цього теж нічого не вийшло, і Тимко так і залишився сидіти не роздягтись.
Ні! Це був не той Тимко, що колись, — смаглявощокий, пружинистий, із свіжою, малиновою шкірою на вилицях і білозубим блиском раптової посмішки. Сидів тепер згорблений, змучений чоловік, у постаті якого відчувався духовний злам. Густа чорна щетина, жовтава шкіра на лиці робили його схожим на абрека, що втікає від кривавої помсти. Очі байдужі, сонні. Холодний дух виходив із тіла повільно, і Тимко, відчувши тепло, став дрімати.
— Кто ж вьі такие? Откуда родом? — запитав старий, кинувши валянок під лаву. . Тимко напіврозплющив очі, глянув на старого і знову задрімав.
— Анютка, ти б чем-нибудь накормила хлопцев й показала бьі, где им спать, — крикнув козак у другу кімнату.
На його оклик вийшла молода козачка років двадцяти восьми, в білих вовняних шкарпетках на маленькій нозі. Хода її була швидка і поривчаста.
Тимко відкрив очі і вставився на неї, як на примару. Вона глянула на нього примруженим оком, склала на грудях руки:
— Господи, да откель же вьі такие заявились? Хворью никакой не страдаете?
— Страждаєм, — вихопився Марко.
— Что же с вами стряслось, разнесчастньїе вьі мои? —' гірко похитала головою козачка.
Марко перечекав, доки старий вийшов у другу кімнату, закотив очі під лоба:
— В кожнім хуторі по дівчині любимо. А від України та до вас скільки хуторів буде? От і виходить, зовсім нам кінець. До Волги не протягнемо. Мені-то ще нічого, а от йому, — він кивнув на Тимка, — кожух зубами порвали, і вітер віє, як у старе решето.
Анютка заграла бровами і, трохи закинувши голову, затряслась від сміху, біле лице її почервоніло.
— Ах, уморили меня, совсем уморили, — реготала вона, витираючи руками сльози. — Ах тьі, хворость окаянная. Как же тьі мальчишек измучила, — реготала вона, закинувши назад голову. Потім обірвала сміх, сказала замріяно: — А мой козак на войне. Раньшо письма писал, а последнее время не сльїшно что-то.
Вона підійшла до Тимка, взяла білими гарячими пальцями за руку:
— Бедненький, совсем его сон разморил. Ну, не спи. Сейчас я вам принесу ужин — й лезьте спать на подати. Вшей у вас много?
— Не жалуємось, — відповів Марко.
— Ничего, вас перебаню й бельишко вьгпарю — сразу меньше станет, — усміхнулась Анютка і, швидко перебираючи маленькими ніжками, перемайнула через горницю, зникла в другій кімнатці.
Марко глянув їй услід, ударив хіапкою об підлогу:
— Ну й козачка! Оце козачка! Так вітром від неї і віє. Як не будемо дураками — плаватимемо в маслі, як варенички. Кажуть, що козачки на

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери