Завантажити

так що з чотирнадцяти років вона навчилася грайливо вицокувати високими каблучками модельних черевичок, пускало бісиші на хлопчаків і одягала білі прозорі платтячка. Клітку, безсоромно випинаючи груди через купальничок, тинялася на дніпровських пляжах, і коли дорослі чоловіки із виразним натяком кидали їй услід сороміцьку фразу і хтиво висвічували очима, вона не загорялася полум'ям сорому і не спотикалася на рівному, а проходила мимо величавою ходою, вихитуючи тоненькими лініями ще дитячого стану. У п'ятнадцять років бігала на побачення із одним хлопчиськом, сином звичайного рибалки, зустрічалася з ним на піщаній косі за човнами, проявляючи над ним страшну і жорстоку владу: заставляла на останні копійки, які він виторговував за рибу, купувати морожене, водити в кіно, слідувати за нею по п'ятах, куди б вона не йшла. Навіть змушувала красти з вуличних кіосків різні витребеньки: стрічки, скляне намисто, мідні псрстеньки, сережки і всяку всячину. Хлопчик був закохашій першою любов'ю, молився на неї і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього.
Одного разу за її наказом він перевіз її на другий берег Дніпра і, хоч йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом, вона ж була незадоволена, хмурилась і не розмовляла. Вони посідали на піску, і він став розповідати, як йому сьогодні пощастило: він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки. Вона гнівно перебила його і спитала таке, що в нього забило дух і полізли очі на лоба:
— Ти знаєш, чого дорослі їздять на човнах за Дніпро?
— Гуляти, — висловився недогадливий рибалка.
— Цілуватися, дурень. Цілуватисяі Цілуватися! — і вона, як збожеволівши, хлестала його тюбетейкою по обличчі, і очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити.
Відхлеставши, як хотіла, вскочила в човен і загребла на той берег. І скільки він не просив, щоб забрала його з пустельного берега, вона не тільки не вернулася, а й не глянула в той бік, і ще довго на голубій дніпровській хвилі червоніла, як маківка, її тюбетеєчка.
З того часу вона перестала зустрічатися з рибалкою і почала шукати знайомства з дорослими. Уже у восьмому класі віддалася морякові і завагітніла. Батько і мати зробили їй аборт і ночами сварилися, звинувачуючи одне одного в поганому вихованні своєї доньки.
З великою натугою Юля закінчила десять класів і на запитання батьків, чи хоче вчитися, відповіла, що жадає на вокзалі торгувати сельтерською водою, бо «там весело і багато приїжджих». Після такої заяви батько витяг із шафи підручник психології і прочитав розділ «Психологія юнацтва». Кілька днів приглядався до доньки, вишукуючи симптомів розладу, і, не знайшовши таких, викликав до себе в кабінет і сказав уже не як лікар, а як батько, що коли вона не піде вчитися, то він, незважаючи на її повноліття, поб'є на ній ременяку до пряжки. Вигляд у батька був рішучий, і Юля відіслала документи в медичний інститут.
Екзаменів вона не склала, але батько з матір'ю приїхали в Київ і все влаштували. Юля вчилася нехотя, цілими днями бродила з подругами по парках, задив-ляючись на військових, зустрічалася з багатьма, але не надовго і без серйозних намірів. Потім вона зустріла Федота, який тільки-но вилущився з військової школи, і так його затуманила, що за три вечори він вже благав стати його дружиною. Юля заплигала з радощів і трохи не кинула його кашкета в Дніпро. Наука настобісіла, блукання з різними кавалерами також, краще виходити заміж за командира, жити тихо і спокійно, не турбуючись ні за вбрання, ні за їжу. Того ж вечора вона зібрала свої речі в гуртожитку і крикнула:
— Дєвочкі, я виходжу заміж, — і, відкривши двері, показала зніченого Федота, що соромливо посміхався, порипував чобітьми.
...В залі знову заграла губна гармошка, але вже не сумну мелодію, як раніше, а маршову солдатську пісню із веселим приспівом, який дружно підхопили офіцери:
Юля-ля-ля-ля-ля-ля-ля!
Го-ля-ля-лягон-ля!
Го-го! Ля-ля-ля! Го-го-го-го!
Ці маршові пісні із диким тевтонським приспівом розбурхали хижу кров нації, і офіцери співали, вигукуючи та притупуючи ногами. Один з них знав смак джазової музики і вистукував ложкою по металевій тарелі, вигукував через два такти: «Оля-го!» —ще й притупував чоботом.
Загальний бешкет і дика пісня кидали есесівця О. кута в кут, очі його світилися, губи біліли і смикалися. Раптом він зупинився і, збиваючи в куточках уст білу піну, щось крикнув, тремтячими пальцями став розстібати кобуру. Офіцери кинулись до нього, відняли зброю і наказали двом денщикам, щоб віднесли його в ліжко.
Юля чула, як офіцери із веселим гамором, збуджені ромом і піснями, виходили із казино. Хтось із них, напевно пустуючи, вистрілив кілька раз угору.
— О Отто, це салют твоїй молочниці?
— Панове, стріляти більше не треба. Солдати подумають, що алярм.
— Коли я подорожую вулицями Росії, панове, я віддаю перевагу панінкам, а не пострілам.
Офіцери пішли

читати