Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

Коли вогонь вільний, він починає з малого, а потім охоплює все.

Невідомо, як почалася ця пожежа. Вона почалася десь на одному краю лісу та швидко охопила його весь: від сухого листя, спаленого Сонцем, до верхівок сосен, а коли вогню стало багато, почали палати і більш зелені дерева. Птахи та тварини чимдуж швидше намагалися покинути ліс.

Мавка метушилася від дерева до дерева, намагаючись допомогти якомога більшій кількості комах залишити їх домівки і летіти, бігти, підсісти на якусь добру пташку чи тваринку та врятуватися.

Вона вже зрозуміла, що цього величезного полум’я, що їло її ліс, їй не зупинити.

Вона знала, які істоти з якою швидкістю бігають, тому намагалася допомогти найменшим і тому – найбільш беззахисним.

Мавка підхопила родину їжачків, перенесла їх через поваленого дуба і раптом перечепилась і впала. Їжачки викотилися з її рук і хотіли допомогти, однак Мавка махнула їм рукою, щоб не чекали та рятувалися.. Вона спробувала встати, та зрозуміла, що зламала ногу…

Мавка сіла, вправила кістки, з’єднала їх і зростила, однак бігти все одно ще не могла.

Вона встала і, зробивши два кроки, у відчаї подумала, що не лише нікого не врятує, а, може, не врятується і сама, бо вогонь стіною стояв із трьох боків і добряче припікав.

Аж раптово з’явився Берсерк, підхопив її і виніс із лісу, що палав.

Він обережно спустив її на траву на галявині на безпечні відстані.

Мавка встала і спробувала побігти назад.

Берсерк зупинив її.

Ти не розумієш, я маю бути там! – Мавка розплакалася.

Берсерк міцно притис її до себе. Йому теж було дуже боляче бачити, як палає їх будинок. Однак вони вже нічого не могли зробити, тому він не міг дозволити Мавці ризикувати собою і мав втримати у безпечному місці. Він мовчав.

Коли Мавка трохи заспокоїлася, Берсерк разом із нею повільно присів. Не відпускаючи її.

Чому?! Чому?! Чому?! – повторювала Мавка.

Ліс згорів. Полум’я вискочило на галявину, однак, не знайшовши нічого поживного для себе, заспокоїлось і затихло. Тварини розбіглися хто куди, птахи розлетілися.

Берсерк і Мавка дивилися на те, що колись було їх оселею.

Бліда Мавка повторювала тільки одне: «Чому?!»

Може, старе мало згоріти, щоб дати життя чомусь новому? – зітхнув Берсерк.

Ні! Ні! Ні! – Мавка знову розплакалася.

Берсерк дивився на ліс.

Раптом Мавка заспокоїлась і підняла голову.

Ключ!!! – викрикнули вони одночасно. – Ключ!

Ти пам’ятаєш, де він? – спитала Мавка блідими губами.

Ти теж знаєш, де він, ­ заперечив Берсерк.

Мені важко зорієнтуватись у цьому згарищі, ­ Мавку пересмикнуло.

Ми його знайдемо, ­ впевнено сказав Берсерк.

Вони піднялись і Мавка зрозуміла, що ще не може йти.

Берсерк опустився на коліна і перетворився на ведмідя.

Сідай! – проричав він.

Мавка сіла на спину ведмедя і міцно схопилася за його густу темну шерсть.

Вони повільно просувалися крізь завали, Мавка міцно притиснулася до ведмедя. Серед трупів дерев і тварин, які не встигли втекти, крізь сльози так важливо було відчувати близьку і рідну істоту…

Вони дійшли до обгорілого старезного дубу.

Тут! – хором сказали вони.

Мавка злізла з ведмедя і він знову перетворився на людину.

Вони підійшли до дубу і вклонилися йому. Він зберігав їх останню й єдину надію – ключа…

Мавка простягла руку до дупла…

Немає! – її крик був сповнений розпачу і горя.

Здивований Берсерк підійшов ближче. Однією рукою він обхопив Мавку, щоб, бува, нічого з собою не скоїла, а іншою також торкнувся дупла.

Так і дупла немає. Дуб прогорів, ­ здивовано, мов у сні, сказав він.

Мавка і Берсерк одночасно впади на коліна й заходилися розгрібати попіл під корінням дубу. Так само одночасно вони торкнулися ключа.

Знайшли! – вони витягли ключа у дві руки й радісно розсміялися. – Знайшли!

Хай у тебе буде, ­ Мавка розв’язала свій оберіг, повісила на нього ключа і повісила оновленого оберегу на шию Берсерку.

Здивований Берсерк розв’язав свій оберіг і так само зав’язав його на Мавці. Неможна ж без оберігу.

Сутеніло.

Треба запалити вогонь, інакше ти замерзнеш.

Ні! – Мавка відсахнулася. – Ні! Жодного вогню! Ні!

Ти ж замерзнеш…

Мавка розплакалася. Берсерк притис її до себе.

Якщо ти перетворишся на ведмедя і будеш гріти мене, то не замерзну.

Гаразд!

Берсерк перетворився на ведмедя, ліг у корінні дубу і Мавка влаштувалася поруч, міцно притиснувшись до нього. Вони заснули. Дихання Мавки заспокоїлось і заспокоїло Берсерка. Коли поруч спить близька тобі істота, спиться завжди краще.

Зранку, коли вони прокинулися, ведмідь знову перетворився на людину.

Склад, ­ знов одночасно сказали вони і рушили до старого пагорбу.

Їм обом було боляче йти трупами дерев, однак вони йшли, вони знали, куди і для чого йдуть.

Вони прийшли до старого великого обпаленого пагорбу й обійшли його посолонь.

Берсерк зняв оберіг із ключем і віддав його Мавці. Спочатку вона повернула йому його оберіг – неможна ж без оберегу, потім відчинила двері, що проступали крізь обгорілий мох, а потім вже одягла свій оберіг.

Вони зайшли до складу. Це, скоріше, була скарбниця життя, наповнена різноманітним насінням.

Мавка посміхалася. Ліс повертався до неї.

Спочатку треба привести до ладу себе, ­ сказала вона.

І вони пішли на ріку. Їм все ще боляче було дивитися на обгорілі дерева, однак тепер у них була надія.

Скинувши одяг, з розбігу влетіли до ріки, що прийняла їх у свої прохолодні життєдайні обійми. Накупавшись досхочу, Берсерк вийшов на берег. Мавка, роблячи вигляд, що зовсім не дивиться, з захопленням спостерігала за ним. Його засмагле сильне тіло випромінювало впевненість. Вона знала, що з ним подолає всі біди та перешкоди…

Берсерк одягнувся й обернувся: «Виходь!»

Мавка перевернулася на спину і попливла вздовж берега. Крізь прозору воду Берсерк бачив її біле ніжне тіло з пагорбами пухких грудей і маленьким трикутником темного волосся внизу живота…

Виходь! А то русалки вкрадуть!

Не вкрадуть! – розсміялася Мавка і, перевернувшись на живіт, попливла до берегу.

А русалки лише хіхікали, спостерігаючи за цією парою із глибини ріки.

То перетворишся на русалку, якщо будеш так довго плавати! – не заспокоювався Берсерк, який хотів лише одного: щоб Мавка вже просто зараз була поруч.

А тобі не подобаються русалки? – Мавка зупинилась і не виходила.

Берсерк підійшов до води: «Ні! Мені потрібна лише ти! Ти знаєш! Виходь! Ти замерзнеш…»

Мавка розсміялася: «Відвернися!»

А ти, отак вимившись, знову одягнеш свою обгорілу сукню?! Дивися, що ще було у скарбниці і що я тобі приніс! – Берсерк розгорнув дивовижну білу полотняну сукню, розшиту бісером і перлинами.

У Мавки перехопило подих. Вона подивилася на свою сукню, що лежала на березі, ­ та дійсно була брудна й обгоріла, але…

Не зараз! – Мавка знову відступила до ріки і підпливла до верби, що звисала до самої води своїм гіллям. – Потім!

Вона ввійшла до верби і вийшла звідти у зеленій сукні, уквітчана лілеями. Вона була велична у своїй силі та красі.

Берсерк був приголомшений. Мавка вміла дивувати.

Вона підійшла до нього: «А цю сукню я одягну пізніше!» ­ і це звучало якось зовсім особливо.

Вони повернулися до лісу. Сутеніло. Берсерк не встиг відкрити рота, як прочитав в очах Мавки такий страх, що мовчки перетворився на ведмедя.

Вони спали у скарбниці – Мавка і Берсерк. Він зігрівав її своїм ведмежим тілом, а вона його – своїм диханням…

Наступного ранку Мавка взялася засівати новий ліс. Просто на місці старого. Немає кращих добрив за попіл. Берсерк тільки і встигав приносити їй нові порції насіння. За один день вони всього не встигли, адже засівати ліс треба, виказуючи повагу Землі, старому лісу та Сонцю, з закляттями і наговорами.

Сутеніло. Берсерк побачив благання в очах Мавки і мовчки перетворився на ведмедя.

Посеред напівпустої вже скарбниці нового життя спали двоє – Мавка і ведмідь. Спали міцно, обійнявши один одну, їм снився їх новий ліс.

На ранок ведмідь знову перетворився на людину, і Берсерк, ховаючи біль десь у глибині очей, сказав: «Якщо я довго перебуватиму в образі ведмедя, я можу залишитися ним назавжди. Однак для тебе я згоден і на це».

Ні! – Мавка приклала руку до його губ. – Ні!

Вони засівали новий ліс. Мавка співала. До лісу вже повернулися комахи і змії.

Сонце почало хилитися на Захід. Їм лишалося засіяти дубовий гай. Мавка посміхалася. Берсерк знав, що так чи інакше, а все буде добре.

Принеси жолуді і ту нову сукню, ­ попросила Мавка.

Берсерк прожогом збігав до скарбниці і назад.

Він простягнув Мавці жолуді та сукню.

Відвернися, ­ попросила вона.

О боги, як же це несправедливо, коли Сонце весь день спостерігає за твоєю коханою, а ти – ні.

Все.

Берсерк озирнувся.

Мавка сяяла у променях Сонця, що заходило. Вона взяла Берсерка за руку і вклала до його долоні жолудя. Вони разом засівали дубовий гай. Мавка щось промовляла. Берсерк знав, що вона робить все, як треба.

Сонце зайшло.

Мавка обійняла Берсерка: «Ні! Ні!»

Він не розумів, що відбувається. Сходив Місяць.

Мавка сяяла й у променях Місяця. Вона була найгарнішою та найдивовижнішою, заради такої можна і померти…

Ні! – Мавка схопила Берсерка за руку. – Запалюй багаття!

Де?

Мавка показала місце, де вогонь не зашкодив би щойно посадженим деревам.

Полум’я вогню освітлювало ліс, якого ще не було.

Мавка дивилася на Місяць і ніби напувалася його силою.

«О боги, чому моя кохана частіше розмовляє з Місяцем, ніж зі мною?!» ­ Берсерк не зводив із Мавки очей, однак знав, що вона зараз не тут.

Мавка подивилася на Берсерка. Що там – лише за цей погляд її зелених щасливих очей варто було прожити цей день, заради єдиного такого погляду можна і померти…

Поглядом Мавка покликала Берсерка, а коли він підійшов, скинула сукню.

Кохай мене!

Берсерк хотів її – вічно юну, ніжну та пристрасну водночас, і так само боявся зробити їй боляче. Так, як і сто років тому, коли вони тільки зустрілися. Її тіло наче було зіткано із Місячного сяйва і порушити це було б злочином. Тим не менше, він нахилився і поцілував її. Ніжність перейшла у пристрасть. Вони хотіли цього. Вони заслужили на це. Вони любили один одну і кохалися, ніби вперше. Їх дотики були то несміливими, то все більш впевненими. Вони знали і не знали одна одного. Їх тіла з’єдналися, ніби як і сто років тому, з ніжністю, із пристрастю, із любов’ю, з шепотом, зі стогоном. Він міг зігріти її, і не будучи ведмедем, вкриваючи її тіло тисячами поцілунків, пестячи її, кохаючи її. Місяць йшов небом все вище і вище, здавалося, не ніч, а всі сто років вони кохались і будуть кохатися ще довше. Аж ось її тілом пройшла хвиля оргазму, вона голосно застогнала, але його стогін перекрив її своєю гучністю. Вони злились і завмерли. А потім він ліг на спину, тримаючи її за руку і відчуваючи її життя, а вона поклала свою голову йому на плече. Вони рахували зірки, поки не заснули.

Зранку Берсерк прокинувся і не повірив своїм очам. Навколо буяв молодий ліс. Він подивився на Мавку – вона ще спала, міцно притиснувшись до нього. Вогонь загас. Навколо вирувало життя.

Мавка розплющила очі і посміхнулась: «Ти казав, старе мало згоріти, щоб мати життя чомусь новому? У нас буде дитина!»

Помирати було ще дуже рано. Треба було жити задля нового життя, що зароджувалось і відроджувалося навкруги.

Партнери