Завантажити

літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не відомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Але тихіш! Офелія! Згадай
Мої гріхи в своїй молитві, німфо.
Офелія
Як вам жилося, принце, всі ці дні
Гамлет
Уклінно дякую гаразд, гаразд.
Офелія
У мене, принце, є від вас дарунки,
Що я давно вернути прагну вам;
Візьміть, будь ласка, їх.
[54]
Гамлет
Та я ж нічого
Не дарував вам зроду.
Офелія
Ні ж бо, принце,
Ви добре знаєте, були дарунки,
Ще й запашні слова їх обгортали,
Стократ дорожчими робивши їх;
Та витхнувсь аромат. Душа не йме дарів,
Як той, хто дав їх, приязню збіднів.
Візьміть же, принце, їх.
Гамлет
Ха, ха! Ви чесна
Офелія
Принце!
Гамлет
Ви гарна
Офелія
Що ваша милість має на увазі
Гамлет
Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою.
Офелія
Хіба в краси може бути краще товариство, ніж чеснота
Гамлет
Авжеж. Адже влада краси швидше зробить із чесноти звідницю, ніж сила чесноти перетворить красу на свою подобу. Колись це був парадокс, та наш час його стверджує. Колись я вас кохав.
Офелія
Ви й мене примусили в це повірити.
Гамлет
Даремно повірили. Прищеплювати нам чесноту - марне діло, однаково гріхом тхнутиме. Я вас не кохав.
Офелія
Тим більше я була ошукана.
Гамлет
Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею Ми всі затяті пройдисвіти не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько
Офелія
Удома, принце.
Гамлет
Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощайте.
Офелія
О небеса, згляньтесь над ним!
Гамлет
Як ти віддасися, я дам тобі в посаг ось яку напасть [55] коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору. Тож іди собі в черниці! Прощай. Але як тобі конче забагнеться заміж, то віддайся за дурня. Бо розумні добре знають, яких страховищ ви з них робите. У черниці! І хутчіше. Прощай.
Офелія
О сили небесні, зціліть його!
Гамлет
І про ваше малювання та підмальовування я чував. І чував чимало. Бог дав вам одне обличчя, а ви робите собі інше. Ходите то вихилясом, то наче пава, і сокочете манірно, і божі створіння неподобно прозиваєте, і свою розпусність видаєте за наївність. Іди собі, з мене годі. Ви мене й так звели з глузду. Кажу тобі, у нас більш не буде шлюбів. Ті, що вже побрались, хай усі, крім одного, живуть, а інші зостануться при самих собі. Отже, в черниці!(Виходить)
Офелія
О, що за дух знеміг! Меч, розум, мова -
Солдата, вченого і царедворця;
Надія й цвіт прекрасної держави,
Шляхетності свічадо і взірець,
З якого приклад брали,- все пропало!
А я, нужденніша за всіх жінок,
Що упивалась медом клятв його,
Дивлюсь, як цей величний, гордий розум,
Мов дзвін розколотий, задеренчав;
Як незрівнянний молодості образ
Розбивсь об безум. Горе, я від плачу
Не сліпну! Що я бачила, що бачу!
Входять король і Полоній.
Король
Кохання Ні, не в тім його недуга;
В його словах хоча й замало складу,
Але нема й безумства. Щось та зріє
В його душі, пригніченій журбою.
Зродитись може в ньому і таке,
Чого боятись слід. Про всяк випадок
Я рішення поквапного дійшов,
А саме в Англію хай їде він
Данину недоплачену справляти,
І, може, море, та нові країни,
Та зміна вражень витиснуть йому
Те, що в душі сидить, над чим б'ючись
Думки змінили і його самого
До невпізнання. Як вам наша думка
[56]
Полоній
Це буде добре. Я, проте, гадаю,
Почин і джерело нудьги тієї
В відтрученім коханні.
(До Офелії)
Що там, дочко
Не переказуй, що казав принц Гамлет
Ми чули все. Чиніть, ласкавий пане,
Як воля ваша. Та, як згодні ви,
Хай по виставі королева-мати
Попросить сина їй повісти смуток,
Відверто поговорить з ним. А я,
Коли дозволите, краєчком вуха
Піймаю все. Як їй не пощастить,
Шліть в Англію його або замкніть,
Де радить мудрість вам.
Король
Хай так. Негоже,
Що шал вельможних ходить без сторожі.
Виходять.

СЦЕНА 2
Зала в замку.
Входять Гамлет і три актори.
Гамлет
Проказуйте монолог, будь ласка, так, як я вам показував, легко й невимушено, а не горлайте, як часто ви, актори, робите. Бо тоді краще вже хай мої вірші

читати