Завантажити

(переклад з російської Юрія Ганошенка)

***
Андрій Іваночич прийшов, приходить,
немовби місяця й світанку світло...
Позбавлений моїх одеж...
Учора
з нього зняла я інші імена
і інші всі присвяти я зняла,
всі інші образи
усі уявлення мої про нього інші
Знімаю з нього Грецію,
мою Євразію болгарську,
всі інші італійські чи франкські береги...
Знімаю з нього Лазаря безсмертного ім’я,
Христа і вовка з казки...
Усе відкинуто, забуто,
просвітлений оголений
він весь прекрасний,
прекрасний сам собою
весь,
такий як є -
російський заозерний
хлопчик...
для
мене...
Якщо ж я подзвоню по телелефону,
богиня смерті стереже
його
і не покличе
до мене...
Але ж він живий...
він є...
він тут...
Його чарівний теплий милостивий голос
разом з Марією танцює у неймовірній чистоті...
Андрій Іванович зі мною розсміється
мої читає вірші ті, колишні
і питає:
- Це хто?.. Кому?..
- Тобі! -
і я його цілую ніжно-ніжно...
цілую йому скроні,
де така ніжна людська
шкіра
така ніжна...
Андрій Іванович до мене йде,
говорячи:
- Хіба я кволий?..
тоді його цілую, де плече...
Весь час, невпинно
його цілую...
Він сидить неначе Божество...
від нього
і до мене
зоріє теплота...
Богиня смерті думає:
"А може його з’їсти?
І обдарованість його
можливо з’їсти слід до самого кінця?"...
А я ж прийшла.
Вона тепер боїться...
Лице двоїться...
Вона по вулиці іде,
така стара й гладка,
пальто сіреньке,
на ній
одягнене,
іде..
Та не для всіх лише для мене
І позбавляє мене світла...
Проте Андрій Іванович прийде
й мені промовить:
- Ходім тепер з любов’ю назавжди...
Кажу йому:
- Чому я не люблю її?
Потрібно ж смерть по-своєму любити...
Хіба не старість я? -
питаю,
аби він
сказав:
- Ні!..
- Не думай ні про що,
він каже, -
Вирішую все сам
тепер...
Ходім тепер з любов’ю назавжди...
Говорить він...
а я...
Присвячую я вірша Костянтину Вагінову...
Під сорочкою
розстібнутою,
під волосинками,
б’ється серце...
Андрія Івановича серце б’ється...
Сердечко найкоханіше моє...
сердечко хлопчика...
Ходім зі мною із любов’ю назавжди!..

читати