Електронна бібліотека/Поезія

«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Завантажити

У ДНІ ОСТАННІ

домовся з ними Боже бо вони
не здатні бути іншими – воюють...
у небо відправляються човни
собаки виють круки бенкетують

тримають зброю лицарі твої
і кров’ю запікаються знамена
артилеристи луплять з-під землі -
земля вона пекуча і вогненна

і соняшники квітнуть бо вогні
вирівнюючи лінію свободи
затягують звитяги затяжні
і водять сатанинські хороводи

це смерть це смерть це зірване життя
домовся з ними чуєш це не зрада
коли жбурляють долі на сміття
коли у кого сила той і влада

як пояснити – всю безглуздість як
розкласти пазли вирівняти ланки…
повітрям захлинається вітряк
на білім – червоніють вишиванки

і так воно це літо майорить
і так безглуздо скручуються грані
і так болить коли земля горить
у дні останні

 

Реквієм на дощі

 

За законами математики –

Мінус доля на мінус час…

Небо ридма ридає, солдатики,

Небо ридма ридає по вас.

 

Хтось звіряв на мапі маршрути,

Хтось дививсь на зорі з печер…

Нерозкритими парашутами

Називатимуть вас тепер.

 

По розмоклій траві розкидано,

Збиті сонця, немов бурштин.

Нині небо ридає ридма,

Диким полем гірчить полин.

 

Батьківщина або територія…

Кожен сам обирає шлях.

Запікається кров’ю історія,

Мов у дерево входить цвях.

 

Ваші хрестики, ваші прихистки,

Ваша правда, ваш сум і щем…

Так лягло – згідно правил балістики,

Так розквітло німим вогнем.

 

Ще чекають вас, ще вимолюють,

Ще ковтають рядки новин

І виколюють очі колами

Цих роз’ятрених Україн.

 

І нічого крізь сльози не видно

І біліє надтріснута вісь…

Нині небо ридає ридма,

Зі свічок осипається віск.

 

Вже за все перед Богом прощені

Линуть ангели-дембеля…

Засинайте спокійно, хлопчики,

Це навічно ваша земля.

 

КУРОРТНЫЙ СЕЗОН ДЖИХАДА

чайка падает в море черное
в море чертово
серафим ей кричит: не учи ученого
обреченного

мустафа языком растворяя соль
излагает кратко
чтобы выдавить страх и выдохнуть боль
существует взрывчатка

тут любви - простор
но мечте - каюк
говорит емеля
и решает в танке задраить люк
берегись, земеля

здесь напалмом выжженный виноград
здесь война без края
и тарас объявляет священный джихад
раз жара такая

кто-то ржавой бритвой срезает нимб
что белел как парус...

и пока в никуда уплывает крым
артиллерия с неба бьет по своим
бьет по всем кто живыми остались -

чтоб чужие боялись

 

***
пробито легені цього дня
і сонце котиться згори – вниз
тонуть квартали в холодних вогнях
кидайте хмиз кидайте хмиз

східна природа у наших причасть
бура порода в наших слідах
ми проміняли простір на час
віру на здобич а захват на страх

світяться фари засліплених фур
та ллється у спирт березовий сік
сміються дослідники трав і культур
орфей обирає між двох еврідік

і пальці губляться посеред струн
і пісня тримається на голосних
це вдалий час щоб очолити бунт
палити мости і не брати живих

так і чекаєш що саме в цю мить
хтось має сказати про головне
що все заспокоїться переболить
але нікого не омине

 

БОТАНІКА

бузок розквітає у місті – ти любиш бузок?
коли в ботанічному світяться сотні зірок?
і темними стежками ноги засмаглі кудись
йдуть поруч з тобою і тиша непевно пливе
в дзеркалах машин і проходить крізь скло бокове
і кличе увись

така світлотінь і така відображення гра
так тягне до себе це тіло - ця чорна діра...
планета це куля що має бермудський трикутник
цілунок сповзає у тишу і стигне луна
солодке прозріння червоне як том жадана
тут кожен – бунтар і напевно що кожен – розпусник

вистрибує корок – і вина не винні – авжеж
ти мов ненавмисно мене за собою ведеш
ми так мимоволі у нашому теплому світі
бо хтось нас тримає підштовхує й далі несе
бо чуємо все бо так легко почути усе -
бо вікна відкриті

та темрява прагне втопити в собі – звук і крок
бузок розквітає у місті й ти любиш бузок
ти любиш усе – і легке шурхотіння листками
і запах парфумів і плинну дрімоту ріки
і все це життя що нас рве на нерівні шматки
але залишається з нами

 

***
на снігу не замерзає кров
на морозі правда очі коле
і вирує місто як ніколи
і стає огидно від промов

яструбом довбе тебе ця ніч
і тоді – вдивляєшся в обличчя
у яких твоє середньовіччя
тоне серед справжніх протиріч

ті – навпроти – теж чиїсь сини
ці – що поруч – світлі мов прозорі
і непевно визирають зорі
і гілки що напинають сни

непомітно розійшовся шов
мусиш бути – можеш значить мусиш
тиху рівновагу перекусиш
на снігу не замерзає кров

хто по небу вогники несе?
де вона – яка понад усе?
йдуть світи - від бою і до бою
йдуть сніги повільною ходою

 



Партнери