Завантажити

“...і побачив: ось, сходи стоять на землі, а їх верхівка торкається неба;

і ось, янголи Божі [подорожують,] піднімаються та спускаються нею”.

Книга Буття, 28 : 12

Перший Подорожній імені грудня

Все, на що ти звернеш увагу, коли ти залишиш цю

позначку на зворотному боці глобусу, - це легкі

речення, що самі вириваються з вуст; ланцюг

слів, що самовільно живуть у краєвиді, його ламкій

здатності перевершувати будь-яке із приватних чи

особистих речень, вибудуваних кимось іще не тут.

З цієї точки будь-яке місто — погляд не знати чий,

що самостійно вказує тобі шлях, почуття, маршрут.

В цьому місті це слово “зимно”. В іншім тривала та

визначеність краси, котрій ти досі не добираєш слів.

Третє дихало страхом; інше вигадала пустота,

і жодне не висловило того, що ти чути тоді хотів.

Одинадцятий Подорожній імені грудня

Ти пригадуєш, - дивно, те місто спілкується із

подорожніми запахом, котрий ти чуєш і тут,

в безголосому світі, позбавленім жестів і рис,

котрим нащось позначено багаторічний маршрут.

Серед запаху тління, у центрі глевких і важких

осередків страшної історії вітер несе

те, що з чим ти колись попрощався у брамах старих,

те, що нині цінуєш, здається, вже понад усе:

сон свободи і слово свободи, вогонь у пітьмі,

вітер з темного моря, прозорої музики знак,

всю довільну відвертість, усі гарячкові, німі

чи притишені літери поглядів птахів й собак,

надзвичайно печальні вітрила твоїх кораблів,

котрі дуже повільно зринають і тануть в імлі.

П’ятий Подорожній імені січня

залишатимеш тіні, мов давні чужі фотокартки,

чи розтріпані речення, чи віддзеркалення, мовчки

забираючи речі, в котрих не тримається згадка,

ну, або навпаки, - все записано з рівної точки

того зору, котрим користуєшся, певне, з дитинства,

із котрої усе, що минало, минатиме, тужить

під всіма небесами, - об´єднане кольором листя,

або тим, котрим схоплено місто, епоху, калюжі,

випадкові і втомлені жести, великі зізнання,

очевидні й приховані істини, слово, свободу,

несвободу, життя і т. д. Загортатимеш давню

невситиму жадобу цього краєвиду у воду

рік часу, що над ними затруситься потяг, котрий

й у лінійному русі тримається напрямку мрій.

Третій Подорожній імені лютого

Між світанком і ні, металевої ніжністю та

крижаною зненавистю, поміж провалин в словах

розтяглась та шляхетна, байдужа, легка пустота,

у котрій загубився твій вроджений, відданий страх.

Поступово, повільно пригадуєш з сотень імен

те, що ним освітити найлегше ці дивні місця,

де найважче було відрізнити людей від знамен,

де найлегше не мати ні образу, ані лиця.

Світло падає в місто, лишається в місті навік.

Допиваючи каву, малюєш подальший маршрут,

і тягар із засліплених снігом печальних повік

поступово зсувається, щоб залишитися тут.

Що тобі в сотім з тисячних міст залишається — йти,

обережно торкаючись подумки зірки мети.

Четвертий Подорожній імені лютого

Не спускатися з ніжного верхнього міста у нижнє,

залишити собі образ обрисів Єрусалиму

із маленьких, блискучих або випадкових, наріжних

білих каменів спогадів, скупчених в втомлені рими.

Перейти на той бік, де тривожиться мовою вітру

чорно-сіра вода під вітрилами сонного парку;

милуватись освітленим начерком втомлених літер,

що тримають зсередини все це від ночі до ранку;

говорити собі, - у красі цього міста триває

сонне дихання вір, безнадійно прекрасних й поганських;

і, як всюди, здається, що більше нічого немає:

це і подив, що місто лишилось вчорашнім уранці.

читати