Електронна бібліотека/Проза

Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Завантажити

Вони йшли повні віри й надії.

Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі.

Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих і злих, що йдуть вони благати — благати слова того, яке зняло б вагу з їх пліч намуляних, з їх спин ізгорблених, яке внесло б світ і радість у їх темні, сумні хати.

Щоб хоч не вони, хоч діти їх могли вирости дужими й вільними, щасливими людьми.

Адже й тому, хто крутить колесо, хто б´є молотом, хто копає землю,— адже й тому треба світу, волі, щастя — так саме, як і тому, хто п´є з золотого кубка.

Так саме треба — без ніякої різнації.

І вони йшли з дитячою вірою, що й їм капне хоч одна крапелина того щастя.

Без зброї вони йшли.

Зброя їх зустріла.

Прострелені впали емблеми покірності, впали, щоб не піднятися ніколи... Ніколи не піднятися ні в душах їх, ні в душах дітей їх, ні внуків.

Прострелені, впали вони самі,— полягли купами, як купами йшли: могучі молоді робітники, знеможені працею діди, матері й сестри, маленькі діти — квітки надії кожного народу.

І густо-густо закрасили білий сніг червоною кров´ю...

А ті, що зосталися живі, зосталися на те, щоб ніколи не забути сього дня.

Щоб робітницькі груди ніколи не прострелювали тяжкі кулі.

Щоб жінки не припадали, ридаючи, до трупів батьків, чоловіків, синів.

Щоб живі — живі й веселі могли щебетати маленькі діти — квітки-надії кожного народу.

І щоб вони виростали дужими й вільними, щасливими людьми.

І щоб се зробилось — твердо, міцно, навіки.

Зробилося там, де червона кров закрасила білий сніг.

Партнери