Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

. . .одного разу я відчув велике закриття чакрів, тобто припинення наснаги-кундаліні, не могла розвинутися аніяка енергія; асани, ба, медитації покинули допомагати, в мене почала розвалюватися сім’я, бо вона доводила, що все це од надмірного захоплення східними, радше південно-східними теоріями.

- Годі, - вимагала вона, - звертайся до наших течій.

Я, доцент, науковий керівник, професор, але я піддався на ці розмови і звернувся до офіційної медицини, після якої я відчув себе набагато гірше. Я знову повернувся до південно-східних течій і дуже скоро відчув, що стан мого здоров’я вельми погіршився. Тоді моя сім’я почала мені погрожувати:

- Що якщо ти не звернешся до Марф’ї, то виженемо взагалі в районну лікарню.

- Якої-такої Марф’ї?

- а ще професор… З Іоакового посаду, якої ж іще.

З жахом я думав про це, а, зосібна, якщо про це довідаються мої наукові колеги. Я піддав осміянню таку пропозицію, однак під час чергового мого погіршення здоров’я близькі скористалися з неї, і мене, безконтрольного, перевезли до лікарні № 12, де я незабаром дуже швидко відчув дужче погіршення тілесного стану. І збагнув, що я його не відчуватиму ніякого, після чого я втратив регулярну пам’ять, відбулися дві констатації клінічної смерті, після чого мої родичі, користуючись цим, забрали мене з лікарні, пояснивши, наче хочуть усі попрощатися зі мною вдома. Внаслідок чого я опинився в Іоаківському посаді, біля якого практикує Марф’я. Яка наззовні виявилася неграмотною сільською ворожкою.

- Чи не помічали ви в хаті сторонніх речей?

- Яких речей?

- Ну, таких, кип’ячених в гівні під повен Місяць.

- Я, як доцент…

Я втратив мову.

Стара жінка, вона читала наді мною мантри доти, доки я не збагнув, що робить це вона рідною українською.

- Яка це міфологосхема? – запитав нарешті я. – От Хома Аквінський, наприклад, вважав, що. . .

- Який ще Хома, коли ти оно ледве ядрами воррушиш.

І знову почала нашепти.

Однак тексти аналізові не піддавалися, наприклад: “ходила я по горах, по долинах, носила я горщика на вилах”, хто це, цікаво, просто отак собі ходить горами й долинами та ще з носінням горщика на вилах, адже він не може бути проштрикнутий ними, аби втриматися там, не впасти з них і розбитися з першого ж його кроку. “Горщик увірветься й розіб’ється, а в хрещеного раба Божого Семена Івайнюка все хворе й минеться”, тобто горщик мав розбитися, вже впавши додолу, а не внаслідок проштрикання його металевими вилами. З жахом я очікував завершення процедури і несподівано відчув полегшення у вигляді значного блювання сірим тугим кавалом, який при цьому значно смердів, при чому ворушачись, вигукуючи. Це були самі по собі різні звуки і матюки чоловічими голосами дуже знайомими мені, як мені здалося, моїх підлеглих співробітників, і один жіночий, дуже знайомий, аспірантки.

Старенька ж, навпаки, уважно слухала ті звуки лайок, потім тицьнула, придавила субстанцію ціпком і суворо її запитала:

- На чому пороблено?

У відповідь пролунав нелюдське пискотіння, однак бабця наполегливо штурхала, доки звідтіля не почувся інший звук типу плачу. Вона вислухала ті белькотання.

- Так, - сказала вона, - у твоїй печатній машинці засунуто сцяні труси, зняті з покійника.

- Що? – огризнувся я, бо почав відчувати, як нарешті свідомість повертається до мене. – Ви, тьотю, здуріли, бо вже давно ніхто на машинках не друкує. Я, я. . .

- Так це, - грубо увірвала бабця, - ти, давай, вставай, поїхали.

- Тітусю, всі давно вже перешли з машинок на комп*ютери…

На мій превеликий подив мені вдалося встати.

По дорозі я весь час намагався не засміятися, бо лише уява, як люди науки полізуть вночі на кладовище викопувавти з-під землі труси, викликала в мене судомини.

У вестибюлі мого інституту в кутку вже стояли чорні вінки, де стрічки були підписано моїм прізвищем.

- Що це? – обурився я до вахтера. – Негайно викинути!

- Не нада, - зупинила його стара ворожка і вперше за сьогодні засміялася. – Ще знадобляцьця.

Я хотів обуритися, але не зробив цього в присутності присутніх. Ідучи повз лабораторію, я побачив, що на предметному столі, розклавши моє чимале фото, лаборант обводив його чорним гуашем, захопившись, він навіть нас не помітив.

У приймальні секретарка Ніна полірувала нігті і випустила пилочку. Не вдаваючися до дебатів, я взяв ту пилочку і нею розкрутив боквину “заліза”.

Яке ж було наше здивування, коли всередині комп’ютера побачили брудну шмату.

- Це вони, - сказала старенька.

- Хто?

Я хотів вийняти ганчірку.

- Не руш! – устигла вдарити мене по руці ціпком старенька. І замість відповіді підчепила ним і витягла на світ божий прості сіроколірні труси.

- З мерляка, - гидливо пояснила вона і кинула додолу.

Звичайні, запаскуджені, ситцеві, сказати б стандартні, якби попереду не було вишито стібочком слово “увімри”.

Цієї миті в двері ввічливо постукали.

Старенька сполошилася:

- Замикни, замикни негайно! – пошепки наказала вона.

Я вже не став сперечатися і повернув замка. Тоді в двері закалатали.

- Заховай їх назад у печатну машинку, - заштовхувала труси ціпком до “Пентіуму” ворожка. – Ну!

Я загвинтив кришку. В двері вже ломилися.

- Що далі? – запитав я обережно.

- Як що далі? Пиши одвороти, - кивнула вона на комп’ютера. – Так... – почала диктувати вона, - “Тогди ти м’я зурочиш, як язика своєго крізь сраку своєгу переволочиш”.

Я, доктор наук, кібернетик в другому поколінні, змушений був набирати отаке на клавіатурі, пальці тремтіли, додати до них, що двері вже тріщали під навальними ударами.

- Ну? – сердилася бабця, озираючись на той гуркіт. – Чого не пишеш?

- Ось, вже готово, - показав я на екрана.

- Де? Оце? – тицьнула вона туди ціпком. - Це ж іще нічого не написано, горе моє.

Секретарка Ніна здогадалася тицьнути на клавішу принтеру, полізла на світ папірчина з дикунським написом - колотнеча в двері враз увірвалась, а завили, заскімлили три чоловічі голоси і один жіночий. Трьох моїх підлеглих і одної аспірантки. Голоси попадали на підлогу за дверима, жаліючись. Там почало шептати, булькати і розповідати, неначе з отих колишніх сірих судомистих драглів. Саме такими фонемами, які я допіру чував, лише знеможеними, затихаючими, доки геть не вмовкли. . .

- Доцент, - стомлено прошепотіла бабця і важко ляпнулася в моє шкіряне крісло.

 

Останні події

18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра


Партнери