Завантажити

Лови у житі

очі твої — дві піґулки блакитні
щоб не боліли рани загоєні
пальці — шприці, що болем залиті
на чверть із радістю, задля засвоєння

згадай той холодний початок жовтня
ламку траву, теплотрас кілометри
згадай, як зіниці, сонцем заповнені
контрастували із сірим светром

шкіру ліфта я ключами роздряпую
лаковану й тиху, неначе із льоду
я вже вийшов з траґічного зАпою
головне — то відсутність циклону зі сходу

я закинусь снодійним з зірок
зачиню вікно на замок
й рівно за десять хвилин
засну один

Улюблені колискові

натягни капелюшок ближче до вух
згорнися калачиком й послухай
зараз я розкажу тобі
дивну казку
мала, ти знаєш, мені здається
що люди дедалі більше схожі
на павуків
в центрі нічого вони засвічують вогник
а потім розкидують скляне павутиння
куди втрапляють
спершу рідні, потім друзі,
за ними випадкові приятелі
маленькі комашки
мала, послухай, інколи вночі
хрест на мойому худому тілі
стає тарганом
що перебирає лапками, пахне озоном
й щоразу просувається ближче
до мого горла
прокусує вени й висмоктує з нього
кров, ковток за ковтком, крапля до краплі
ледь прокидаюся
мала, уяви собі, кожного разу
коли я виходжу надвір під грозу
на небі
зогниває брудна фіолетова картоплина
й шле свої виділення просто на землю
на мене
навіть повітря тремтить тривожно
коли я хочу вийти надвір зранку
під грозу
маленька, ти чуєш, я відчуваю
все чіткіше й чіткіше день у день
що душі
як гидка й слизькувата плоть устриці
що час від часу вибльовує із себе перлини
але тільки іноді
годі й сподіватися, що колись пірнальники
знайдуть ці мушлі й випливуть із ними
назовні
мала, я міг би тобі ще багато чого розказати
але спробуй зараз заснути
й нехай твої сни будуть
повні
моря

Неможливість бруталього розтину

парасолі піднялись, та дощ кудись зник
тротуаром з метро ішло двоє:
свята і святої святий чоловік
що часом грішив із святою

вона мала волосся довге й руде
та кишені заповнені пилом
він мав дивне еґо, що не росте
та це їй було неважливо

жоден із них за цей день не намок
хоч небо не зовсім приємне
й всміхались пружини трамвайних стрілок
заховані в отворах темних

з крил їх давно вже зібрали пір’я
як зрізають врожаї ударом навскіс
я натомість дивлюся як темним подвір’ям
прокрадається сміттєвіз

Врятувати країну
(верлібр в трьох діях)
І. К. та мені

дія 1

коли відкинути всі бинти
перуки, пластирі і светри
то перед нами з'явишся ти
будинок із сірим повітрям спертим

твій фундамент ламкий із мультфільмів зробив
невідомий масон з невідомих армій
твій пульс — то як зграя дивних птахів
водночас цілий і фраґментарний

достовірно і певно не знає ніхто
твої пісні, ні хто ти, ні де ти
і що гріє тебе не серця тепло
а лиш вуглинка від сигарети


дія 2

зелена пахуча рідина
повільно обіймає пальці
розтікається поцілунком по щоці
Поля Верлена
корабель вже давно сп'янів
й керманич не приведе його
до бажаних заморських гаваней
але поряд
маленька чорнява квітка
посміхається так зворушливо
розкриває свої пелюстки
ледь видний пилок
...
довгі брюссельські ночі
не сприяють збиранню меду
Поль Верлен витре кров із рук
й піде у ніч

дія 3

товариш Ґеноссе
впевнено йде повз церкву
й відбитки його сірих кроків
зринають у повітря, розсипаючись безліччю іскор
товариш Ґеноссе
чітко окреслений у темряві
з його профілю сипляться на сніг
важкі залізні спартанські монети й сталеві рейки
товариш Ґеноссе
тримає в кишенях руки
що тремтять від холоду власної крові
змерзлої лави сатанинських вугільних печей
товариш Ґеноссе
готує кадри для одноосібної революції
яка надійде неочікувано, мов осіннє листя
що тліє під пильним поглядом нашого товариша
товариш Ґеноссе
підійде до вирішальної стадії
наблизиться максимально до мети своєї ідеолоґії
витре змерзлого носа й застрибне в найближчий трамвай

На річці Стікс

«порибалимо вдвох, сидячи на хмарині?
уяви, там, внизу, ще багато здобичі
ти візьмеш свою розбірну бамбукову
а я — новенький пластиковий спінінґ»

і тут несподівано настає Апокаліпсис
десь згори летять шматки жаб'ячих голів
потрьопуючи миршавою шкірою у повітрі
й бризкаючи веселою сукровицею у різні боки

можеш не перейматися — твою дівчину
вже накрила величезна масна зелена туша
а твій найкращий друг сидить на гачку
і потихеньку стікає синьою кров'ю

ідеальний сценарій кінця, правда ж?
всі будуть врешті мертві й щасливі
мертві ж не мають жодних почуттів
але черепи їхні завжди посміхнені

навіть нічого не скажеш усупереч
смерть твоя буде усміхнена й зелена
а замість останніх повчальних слів
просто чваркнеш кишками по асфальту

«як у тебе, скільки зловив?»
«у мене дрібні всі, нічого такого»
тихо згортають жилку, поправлять німби
розкривають зсивілі крила

До складного питання про моє віросповідання

Босху й Клаусу Номі

я вже стомився стукати в зачинені двері
втомлено йду сутінню вже не святої землі
попираючи ногами камені й рештки кісток
біле волосся

читати