Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
уже всi ученицi, то вона встане потихеньку-потихеньку, бо забороняється це, лампу пiдкрутить, читає.
V
У церковноучительськiй училась Оленка уже, на стипендiї теж. Сергiй, що ранiш, нiж вона, вчиться почав, тодi вчителював уже десь. З второкласної вийшов, де три годи пробув, на вчителя екзамен здавав. I книг деяких собі уже роздобув, i рiдною мовою писаних.
Такий кругленький, русявенький, як мати; приїздить на лiто додому було. Почала Оленка i в його брать книги. Дуже здибувалась була, як вперше взнала, що ми - українцi i що в нас своє єсть письменство.
— Як-таки так, — каже, — що я досi й не чула про це!!
В "Кобзарi" дочиталась до слiв: "I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь", — та й замислилась. А пішла до Сергiя та й каже:
— Справдi: чого цураться того, що ми найуперiд у життi почули, побачили?.. Чого цураться, що нам сама природа дала?
Як стала у Великоросiї вчиться, балакала тiльки руською мовою, а то вже й своєї вживать почала. I убрання iнодi надiвать стала своє. А ранiш було як не в шкiльному ходить, то в платтi, що справить батько. Почала iнодi й керсет надiвать. Мати було їй:
— По-благородному, Оленко, привчайся: тобi тепер не личить мужиче.
Тiльки всмiхнеться Оленка.
Познакомилась з степурiвською вчителькою, дочкою книгарчиною, i в неї книги брать стала. I така була: Сергiй як нагадає про що їй, чого ще не знає вона, з писання Дарвiна про що абощо, почервонiє-почервонiє було.
— Як же я, - каже, - мало читала!
I ото вже вона дiстане як не в Сергiя, то в учительки книгу таку, як єсть у їх, та читає-читає вже.
Турбується було, що у школi не дають таких книг. Шиє, вишиває було, — рукодiлля, якого й у школi вчилась.
Од роботи домашньої мати її увiльняє було.
-Не в своє дiло не мiшайся,-- каже було їй, — одного вже держись.
Було щоденник Оленка веде.
"Я, — було пише в щоденнику, — з грязi вилiзти хочу. Я бажаю до чогось великого, гарного йти, бажаю людськостi, правди в життi, про вiщо так пишуть у книгах".
А музику як любила вона! Сергiй на скрипку грать трохи вмiв. Грає Сергiй, i не змигне Оленка нiкуди, слухає так. Почервонiє було, та аж дрижати стане уся.
— Ну, й музика, - каже було, - як вона душу проймає!
Вчилась i сама грать на роялi: охочих, казала, учать у тiй школi цьому.
А в глибокi думки як заходить було!
У жнива раз помер один товариш шкiльний Сергiїв, ще й сусiда близький його та й Оленчин, Андрiй Бiла-ненко. Стукають майстри, роблять домовину йому, вона сидить у садочку, пише в щоденнику:
"Отак! Учився хлопець, був гарний, хороший, та це й... у холодну, глуху, темну, тiсну могилу споряджають його! I це... проваляться груди йому, висохне мозок... Боже! Що ж це таке? Та невже ж це буде й зо мною?! Як же це так? А що там?.. Тихе, святе раювання? якi почуття невiдомi? огонь, пекло, муки? чи спокiй i спокiй, вiчний, страшний, поки й свiта й сонця!! Боже!.. Що ж таке буття й небуття?.. Люде, що таке?"
А раз прочитала Фламмарiона про небо. -- Так от, -каже до Сергiя, — де взялись усi тi мири незлiчимi, де кiнець простору небесному!
Вечорами усе вона дивиться на небо, на зорi було. Цвiт небесний любила, голубi плаття носила.
Палажка ж усе бiльше не любила, що Оленка до "ворогiв" її, знай, ходила, та ще й балакучiша була до їх, нiж до неї, матерi. А Оленка з матiр'ю якось негаразд почувала себе через її вдачу, невпокiйну таку. Особливо дуже не сподобалось Палажцi те, що Оришка сама раз покликала до себе Оленку була.
Вийшла з хати та:
— А яких я оце грибiв добрих насмажила; ось iди, покуштуєш! — до Оленки, що саме на грядках гвоздиками тiшилась.
Почула це Палажка з сiней, взяло її зло. Почала думать, як би помстить Оришцi за це. I от другого дня топить Оришка у хатi, слухає: десь кури кричать. Вийшла, - у Михайловiй клунi, що од гранi недалеко стоїть. Неначе хто їх рiже, кричать. Що таке? Пiшла до клунi Оришка, — зачинена. Подивилась у дiрочку, аж... її й кури. Палажка, аж з їх пiр'я летить, хворостиною їх ганяє по клунi.
— Божевiльна, що ти робиш? — Оришка до неї.
— Хай не ходять у клуню!
— А чого ж зачиненi вони? Заманила, мабуть! Оскиряється Палажка, хмурить брови бiлi свої:
— Заманила, — каже.
— Помийниця ж ти якономичеська! -Оришка їй. Аж пiдскочила Палажка.
VI
Вирiвнялась Оленка, зробилась хороша, струнка. Була, правда, худощавенька, блiденька трохи, та це не вадило їй; навпаки, робило такою чарiвною її, так i нагадувало про щось духове в їй. А карi оченята її були такi розумнi.
Почало серденько так уже биться у неї i щiчки так палать, як стане вона про кохання читать. Читала вона про вчителя одного. Був теж блiденький трохи, чорнявенький, задумливий був. Читав багато. Докопувавсь до всього, що й життя, що й небо. Добрий був до всього живого, — пам'ятав, що вiн чоловiк.
"От зiйтися б з таким, — думає Оленка було, - як би я покохала такого, пригорталась до його, думками дiлилась з ним!"
Єсть у дяка вербiвського син, Грищенко Федiр. Учителює десь, церковноучительську кончив. Учителював i тодi. Хлопець молодий, нежонатий. Жив лiтом дома. Побажав
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"